• Головна
• Політика

Коли українське суспільство очікує від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури максимальної прозорості й безкомпромісності, кожен факт із приватного життя її співробітників стає предметом пильної уваги. Прокурорка Валентина Гребенюк, яка у липні 2025 року очолила п’ятий відділ процесуального керівництва в САП, за останні роки стала однією з помітних фігур у розслідуванні корупційних справ найвищого рівня. Однак уважне вивчення її родинних зв’язків викликає серйозні запитання.

Біографія Валентини Гребенюк виглядає взірцево. Вона закінчила Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, здобула ступінь магістра права, працювала прокурором у Первомайську, а після окупації Луганщини у 2014 переїхала до Сєвєродонецька і продовжила роботу у прокуратурі. У 2020 році виграла конкурс на посаду прокурора в САП, отримавши одностайну підтримку дев’яти членів комісії. За кілька років увійшла до складу конкурсної комісії з відбору нових кадрів і навіть пройшла міжнародне навчання в Італії з питань боротьби з відмиванням коштів. Сьогодні Гребенюк веде справи проти депутатів, міністрів та очільників держорганів.

Однак за фасадом професійних досягнень відкривається інший бік життя — її найближчі родичі, які або мешкають у Росії, або відверто підтримують наративи Кремля. Так, чоловік прокурорки, Олександр Авраменко, роками публічно демонстрував прихильність до російських наративів, висміював Революцію Гідності й підтримував окупацію Криму. Батько Валентини вже давно мешкає в Росії, має громадянство РФ і підписаний на відверто проросійські групи. І навіть сама Гребенюк у минулому була активною у спільнотах, де прославляли «велику Росію».

Найбільші питання викликає саме постать Олександра Авраменка. З початком Революції Гідності наприкінці 2013 року Авраменко активно включився в антиукраїнську пропаганду у соціальних мережах. На своїй сторінці у VK він систематично поширював матеріали проросійських спільнот, таких як «Эту страну не победить!» та «Неприличные анекдоты».

У його публікаціях простежувалися кілька ключових ліній: дискредитація Майдану та Революції Гідності, поширення тез про «здачу країни Заходу», глузування з Конституції України, а також цинічне висміювання пожежі в Будинку профспілок, де загинули протестувальники, побиті ОМОНом. На фото з обгорілою будівлею Авраменко залишив саркастичний підпис «євроремонт».

Не обмежуючись цим, він публікував фото протестувальників на Майдані з натяками на хаос і беззаконня, подаючи Київ як «Дикий Захід». В окремих публікаціях Авраменко демонстрував підтримку донецькому сепаратизму, протиставляючи багатолюдні акції в українських містах порожнім площам Донецька.

Також він відкрито схвалював окупацію Криму, підкріплюючи свої пости відповідними зображеннями.

У його контенті багато уваги приділялося возвеличенню Росії та просуванню її пропагандистських наративів. Серед прикладів — фото та інфографіка з демонстрацією потужності російського військового арсеналу, карикатури, де РФ і Китай постають у вигляді богатирів, що протистоять «багатоголовому дракону» країн G20, а також меми, де США зображені наляканими перед «червоною кнопкою» у руках Росії. Авраменко дозволяв собі й відверті глузування з теми Донбасу: він публікував фото кота в георгіївській стрічці, що сидить на холодильнику марки «Донбасс», підписавши це як «сепаратист на Донбассе».

Окремо варто зазначити його активність у соцмережах під псевдонімом «Александр Иванов». Авраменко мав два акаунти — у VK та в «Одноклассниках», де використовував одне й те саме фото з частково видимим обличчям. У «Одноклассниках» серед його небагатьох друзів фігурували лише мати, Світлана Авраменко, та дружина, Валентина Гребенюк, які й залишили лайки під основним знімком.

Навіть після 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабну агресію, Авраменко не відмовився від зв’язків із проросійськими колами. Він був помічений у телеграм-групі «Шьем и вяжем для наших Краснодар», яка організовувала допомогу армії РФ. Для українського суспільства, яке переживає найкривавіший етап війни, такий факт виглядає особливо цинічним.

Факт, що прокурорка САП має чоловіка, який відверто підтримує «русский мир», підриває довіру до всієї інституції. Йдеться не лише про моральний аспект. У час війни питання лояльності співробітників правоохоронних органів стає питанням національної безпеки. Родинні зв’язки з Росією та відкриті проросійські заяви найближчої людини прокурорки створюють небезпечний прецедент.

САП сьогодні веде десятки справ проти високопосадовців, і кожен прокурор у таких процесах зобов’язаний бути уособленням доброчесності та вірності державі. Та коли поруч із ними з’являються тіні «руського міра», це вже не лише питання репутації. Це виглядає як зневага до жертв Революції Гідності та паплюження пам’яті тих, хто віддав життя у війні з Росією. У таких умовах будь-які родинні зв’язки з агресором несуть не тільки загрозу витоку інформації чи зовнішнього впливу на слідство, а й ставлять під сумнів саму здатність прокуратури бути опорою української державності.