Окуповані Донеччина, Луганщина, Крим, Абхазія та Придністров'я скотилися за роки присутності в них росіян до рівня сировинних придатків, на які «господар» не витрачає багато, зате вичавлює звідти до останнього.
Важко заперечувати, що вторгнення Росії – не лише до Криму та на Донбас, а й до інших регіонів – принесло людям усе що завгодно, але не процвітання. Мало того, розвалилося навіть те, що здавалося простим і стабільним. Розруха, злидні та безперспективність – ось що отримали після «визволення» донеччани, кримчани, а також абхази і жителі Придністров'я. Коротко про – про «нове» життя в «нових регіонах» РФ.
Наразі у Донецьку до водного апокаліпсису додався і електричний. За понад десять років окупаційна «влада» не спромоглася налагодити водопостачання посушливого регіону, сподіваючись на те, що ось-ось «звільнять» Слов'янськ, а разом з ним отримають повний контроль над каналом Сіверський Донець – Донбас. Але Україна – ось дивина! - не збирається нічого віддавати агресорам. Тож Донецьк засихає. Будували водовід з Дону та розікрали на його будівництві стільки, що про нього спогади залишились, а води як не було, так і немає.
Електрика згасає після деяких «технологічних аварій» на Старобешівській та Зуївській станціях, а також від удару ЗСУ по електропідстанції, яку за всі ці роки не спромоглися захистити. Немає світла – не працюють світлофори, електротранспорт, магазини, немає інтернету тощо. А інтернет, до речі, взагалі обіцяють навесні підрізати, як у Північній Кореї чи Китаї, залишивши лише його російську частину «рунет».
Якщо раніше Донецьк/Луганськ будувався, веселився, грав у футбол, подорожував і жив повним життям, то зараз - відсутність будь-якого будівництва (Маріуполь, який на кістках убитих зводить «будиночки трьох поросят», не рахується, це іпотечне житло для приїжджих), ніяких приїжджих артистів зі світовими іменами, ніякого спорту («Кубок ДНР» теж не будемо вважати великою спортивною подією), закриті шахти та заводи. А ось щодо подорожей все дуже добре – у РФ пообіцяли розвивати «військовий туризм» на окупованих територіях!
Що означає «військовий туризм» – незрозуміло. Чи возитимуть мандрівників місцями боїв (чи багато буде охочих поїхати в зону бойових дій?), чи привозитимуть учасників «сафарі на людей», чи так хочуть заманювати майбутнє «гарматне м'ясо» до «зони СВО»… Але мільярд рублів обіцяють на ініціативу виділити.
Ошалешене населення не знає, за що хапатися: бігти наповнювати порожні баклажки чи переоформлювати житло за російськими законами, чи ставати в чергу на перереєстрацію місцевих сім-карток? Виїхати за кордон? Можна, але після обов'язкової «співбесіди» із співробітниками ФСБ у прикордонні, які можуть і не випустити, і не впустити назад. В Україну? Тільки через Білорусь та Польщу. Зрозуміло, що від такого райського життя здоров'я у мешканців окупації бажає кращого. Але з медициною такий самий швах: частину лікарень віддано під госпіталі для бойовиків, у решті – страшна нестача медсестер та лікарів, замість дільничних по домівках до хворих старих людей ходять інтерни та практиканти.
Немає ні єдиної сфери, де справді було б усе гаразд. І на обстріли та «вісім років бомбили Донбас» уже не нарікнеш. Росіяни зробили з окупованого Донбасу дірку для реалізації контрабанди та розпилу бюджетних коштів. Більше ні на що цей практично зруйнований регіон не годиться.
З Маріуполя хочуть створити «місто-картинку», але у дворах виглядає не так гарно. Фото: ОЛЬГИ МАЛЬЦЕВОЇ/AFP via Getty Images
Крим був першим, хто дізнався, як живеться в окупації. І незважаючи на запевнення, що нехай «навіть каміння з неба – ми вдома», з'ясувалося, що дім не такий уже затишний, як раніше.
Все просто: окупанти намагаються викачати з півострова дедалі більше. Так, місцеві жителі намагаються тримати рівень гарного курортного регіону, але з кожним роком виходить все гірше: то мазут розіллється в морі, то в порту раптом щось вибухне. У гонитві за рублем були підняті ціни на житло в літній сезон, але сервіс, як і раніше, недотягує. Ось і їдуть туристи все в ту ж Туреччину (країну НАТО), Єгипет та інші ОАЕ. Правда, бідним і там, і в Криму робити нічого. Навіть дивитися скоро буде ні на що – окупанти повадилися обносити багатометровими глухими парканами дороги ущелин, щоб цікаве око не побачило стартового майданчика для «Тополя М», мабуть.
Ахіллесова п'ята Криму – водопостачання. Воно наче є, але частіше немає. За 12 років окупанти багато чого наобіцяли – і вирити новий канал, і побудувати опріснювачі морської води. Обіцянки залишилися на словах, хіба що ідея опріснення вже була визнана дуже дорогою і відкладена назавжди.
Крим став "російським" не до кінця. Як і раніше, з побоюванням тут працюють банки, мобільний зв'язок, а жителі стоять у чергах на перереєстрацію житла. Втім, активне заселення в Крим росіян та видавлювання місцевих жителів відбувається так само, як і в інших окупованих регіонах. І ставлення відповідне: до місцевих жителів «ті, що понаїхали» ставляться зверхньо і часто називають «українцями» з ноткою зневаги в голосі.
Світ відповідає Криму адекватно: наприклад, власникам паспортів, у яких зазначено прописку «Крим, РФ» відмовляють у візах, зокрема у США.
Крим сьогодні мало нагадує елітний європейський курорт. Фото: Ульф Маудер/Picture alliance via Getty Images
Майже тридцять років тому Абхазія перетворилася чи то на віддалену провінцію РФ, чи то на анклав, який у парні числа вважав себе незалежною країною, а у непарні – російським регіоном. Для РФ крихітний регіон – Абхазія, яка незаконно відокремилася не без допомоги РФ від Грузії – був стратегічно важливим регіоном: і місток до Грузії, і морські порти типу Гудаути, де зручно, як виявилося, ховати кораблі Чорноморського флоту, щоб їх не рознесли українські дрони. Абхази трохи зазнавалися: з ними дружить така країна! Москва не шкодувала грошей, обіцяючи абхазам соціальну стабільність. Але з роками «партнерство» стало обтяжливим. З одного боку, Росія справді надає фінансову допомогу республіці: видає пенсії та соцвиплати, дає гроші на енергетику. І диктує умови, перетворюючи місцеву владу на маріонеток, від чого вони всіляко відбрикуються, але що є – то є.
І про те, що пенсії ці – крихти, і що для інвалідів та літніх людей немає жодних соціальних гарантій, - Москва намагається мовчати. Молодь в Абхазії мріє вирости і виїхати - найчастіше до Туреччини, і, власне, Туреччина і є основним постачальником всього, що є в Абхазії, а не Росія. Одяг, взуття, техніка, автомобілі – все звідти, з-за кордону, адже є море.
Дороги та будинки – у жахливому стані, якщо це не новобудови. Села за 10 кілометрів від Сухума вже починають вимирати. Влітку населення починає працювати на екскурсіях для туристів і в громадському харчуванні, а взимку життя в Абхазії завмирає.
Під п'ятою РФ абхази навіть точно не знають, скільки їх – перепису населення не було. Енергетика, фінансована Росією, також нестабільна – часто абхази сидять кілька годин на день без світла. Енергомережі приватизовано, на електростанціях обладнано десятки майнінг-ферм криптовалюти – звідки тут буде світло? Ані в дороги, ані у водопостачання, ані в розвиток нових галузей економіки новий «господар» Абхазії не вклався. Навіть знамениті виноградники вмирають.
А щодо не менш знаменитих абхазьких мандаринів, то місцеві по секрету визнають: усі мандарини «з Абхазії» - насправді турецькі. Абхазькі плоди перестали витримувати зимові холоди, хоча термометр і показує +3 у найхолодніший день. З ботаніками в Абхазії туго, тому проблему з мандаринами успішно вирішили маркетологи та торговці, наліпивши на турецькі ящики абхазькі наклейки.
Але трошки Абхазія бунтує! Протести, які критикують угоди з російським бізнесом, трапляються регулярно. Торік у парламенті Абхазії навіть стрілянина трапилася – так громадяни висловили невдоволення інвестиційним договором із російськими компаніями, який, на думку багатьох, дає надто багато привілеїв іноземцям та послаблює місцеву самобутність. Москва покарала гордих абхазів, урізавши соцвиплати лікарям, вчителям та силовикам. Сама ж країна прогодувати себе не може і вже не хоче.
Вузька смужка землі вздовж Дністра, Придністров'я (ПМР), з одного боку, живе в тіні «російського заступництва» та присутності російських військ, а з іншого – все більше відчуває, що це заступництво – не гарантія благополуччя, а ярмо.
Економіка Придністров'я тривалий час жила завдяки субсидіям: Росія давала майже безплатний газ, що дозволяло промисловості працювати, а бюджету виживати. Але нещодавно «безкоштовний кран» почав перекриватися: Росія почала посилювати умови поставок газу. Вдарило по всіх: через енергокризу регіон оголосив надзвичайний стан, промислові підприємства зупинилися, багато працівників втратили роботу, експортні контракти перетворилися на папірці.
Звісно, довелося «оптимізувати» витрати «держави» – і почали, як водиться, із соціальних програм, скорочуючи соцпроєкти, затримуючи виплату зарплат та пенсій. Звідси ниточка потяглася до шкіл, лікарень та житлових будинків. Виявилося, що нафтогазова Росія не в змозі подати тепло в кілька десятків невеликих шкіл. До зими очікуються масові відключення тепла та електрики, і ось уже жителі «проросійської фортеці» запитують: а що далі буде?
На цьому фоні проблеми з утилізацією сміття (регіон завалений відходами), як наслідок – з екологією, з охороною здоров'я, яка не справляється з елементарними застудами мешканців Придністров'я, всі ці проблеми виглядають ще сумнішими.
Росія лякає придністровських васалів Молдовою, яка втягне їх у «кровожерну» Європу. Придністровці мнуться: з одного боку, хочеться жити як жили, з іншого – вже стає неможливо. Пластикові монети (сором), світова невизнаність і невизначеність зі статусом, спад в економіці і відсутність перспектив змушує молодь розвертати лижі куди завгодно, тільки подалі від цього «замороженого острова». Придністров'я точнісінько повторює долю Абхазії: якщо господареві щось треба – він гладить по голові, якщо господар у гніві – не дасть грошей і морально випоре.
Підсумуємо: за ці десятки років РФ вломилася в кілька регіонів, і всі вони перетворилися на невизнані анклави, головне призначення яких – неспокійне життя та непроцвітання їхніх мешканців. При мінімумі вкладень РФ висмоктує максимум можливого із захоплених територій, особливо не переймаючись тими, хто там залишається. І якщо хтось думає інакше – то ласкаво просимо особисто переконатися в цьому.
У Придністров'ї залишилися жити в основному люди похилого віку, молодь прагне поїхати хоч кудись. Фото: Олексія Філіппова/AFP via Getty Images