Політика чи симпатії: що насправді впливає на рішення ЄС щодо Вірменії
У європейській політиці щодо Південного Кавказу давно помітний чинник, про який рідко говорять прямо, – особисті симпатії окремих політиків до Вірменії. Вони можуть проявлятися у заявах, публічних жестах, виборі формулювань і готовності швидко підтримувати Єреван у суперечках із Москвою чи в регіональних конфліктах. На перший погляд, це виглядає як звичайна солідарність із країною, що опинилася під тиском Росії. Але коли такі симпатії починають впливати на торговельні рішення, вони перестають бути приватною позицією. Виникає питання, чи не підміняють окремі політичні уподобання спільні правила ЄС.
Про це говориться в статті 5 каналу.
20 травня, напередодні парламентських виборів у Вірменії, РФ почала запроваджувати обмеження на імпорт із цієї країни низки товарів, включаючи овочі, зелень, фрукти, а також рибу та квіти. Москва пояснила ці заходи санітарними порушеннями, проте насправді вони виглядають як інструмент економічного тиску на тлі зближення Єревана з ЄС, що посилюється.
У свою чергу Урсула фон дер Ляйєн пообіцяла виділити негайну фінансову допомогу Вірменії на суму понад 50 млн євро. ЄС готовий надавати Єреванові нові торгові преференції. Водночас Євросоюз відбирає аналогічні пільги у України - країни, яка з 2022 року ціною величезних жертв протистоїть військовій агресії Москви. Режим безмитного доступу українських товарів на ринок ЄС припинив діяти 5 червня 2025. Вже наступного дня ЄС відновив мита та квоти на низку українських сільськогосподарських товарів.
Сама обіцянка фон дер Ляйєн дана Пашиняну про безмитний доступ на ринок ЄС виходить за рамки звичайної логіки прийняття рішень у Євросоюзі. Подібні заходи не можуть вживатися під час телефонної розмови та не входять до особистої компетенції голови Єврокомісії. Зміна митного режиму, надання нових тарифних пільг чи безмитного доступу потребує обов'язкового правового оформлення через Раду ЄС та Європарламент. Це прямо випливає із правил формування торговельної політики ЄС, викладених на офіційній сторінці Єврокомісії.
У випадку з Вірменією це важливий нюанс: адже її виключили 1 січня 2022 року із системи торгових преференцій ЄС (GSP/GSP+), оскільки більше не відповідала критеріям країни-бенефіціара.
Політика фон дер Ляйєн щодо Південного Кавказу все більше виглядає не як збалансований підхід ЄС, а як політично ангажована та провірменська лінія. Наприклад, у 2020-2023 Азербайджан поклав край 30-річній вірменській окупації Карабаху та прилеглих районів. Тим самим Баку відновив суверенітет над своїми міжнародно визнаними територіями відповідно до резолюцій Радбезу ООН 822, 853, 874 і 884, які вимагали виведення звідти вірменських сил.
Для України ця проблема особливо зрозуміла: міжнародна політика не може триматися на особистих симпатіях, навіть якщо вони подаються як моральна позиція. Коли рішення щодо регіону ухвалюються під впливом проармянських настроїв окремих політиків, це створює ризик вибіркового підходу і послаблює довіру до ЄС як до інституції. Підтримка держави, яка зазнає російського тиску, має спиратися на прозорі правила, а не на політичні вподобання конкретних посадовців. Інакше Європа сама відкриває простір для звинувачень у подвійних стандартах.
