Фристайліст Олександр Абраменко: Якби не травма, готувався б до Олімпіади-2026
Легендарний український фристайліст Олександр Абраменко, переможець і призер двох Олімпіад, нещодавно оголосив про завершення спортивної кар’єри. Та відпочивав недовго – одразу пішов у тренерство. Тепер його завдання - це вже не перемагати самому, а приводити до перемог інших.
До речі, перемога Олександра допомогла й розвитку фристайлу в Україні, як фінансово, так і морально надихнула молодих спортсменів.
Про кар’єру спортсмена, тренерство і мрії Олександр Абраменко поділився з Коротко про.
Травма зіграла вирішальну роль
- Олександре, складно було ухвалювати рішення про завершення професійної спортивної кар’єри?
- Так, було складно, але так склалися обставини, якби не травма перед чемпіонатом світу 2023 року, напевно, готувався б до Олімпіади-2026.
- А що буде далі у вашому виді спорту в Україні? Чи є перспективні спортсмени, у яких достатньо потенціалу?
- Якщо після Олімпіади-2018 я казав, що за мною нікого немає, то тепер все змінилося - у нас дуже сильна команда, яка складається із молодих і перспективних спортсменів. Моє «золото» зробило великий вплив на розвиток, фінансування було на найвищому рівні, і спортсмени бачили, що все можливо, і тому тренувалися із завзяттям, а це дає результат.
- Як взагалі війна вплинула на те, що відбувається зараз з зимовими видами спорту? І раніше фінансування було не на висоті. А тепер, мабуть, ситуація взагалі скрутна?
- Були деякі складнощі, але не критичні, для вдалої підготовки зараз вистачає. Якби у нас була своя база літньої підготовки, то взагалі питань би не було, як готуватися.
Олександр зізнається, у його кар'єрі було більше позитивних емоцій, ніж негативу. Фото: інстаграм Олександр Абраменко
У молоді є бажання і стимул
- Ким ви себе бачите далі? Вже є інформація, що ви тренуватимете. Тож тренерство – це надовго і всерйоз? Чи є ще інтереси? Спортивне функціонерство, наприклад. Ви людина з великим ім’ям, і вам будуть дуже раді усюди.
- Поки вирішив спробувати передати свій досвід та знання наступному поколінню фристайлістів (Олександр - один із наставників національної збірної України. – Авт.), а також увійшов до президії ФЛСУ, де хочу зробити свій вклад в розвиток лижних видів спорту.
- Як і в яких умовах тепер тренується команда?
- Зараз для збірної в плані підготовки нічого не змінилося, маємо можливість тренуватися тільки за кордоном. Як і казав, через те що не маємо своєї бази.
- Молоді після ваших успіхів складніше чи легше? Адже та планка, яку ви задали, – це неймовірний орієнтир!
- У молоді є бажання і стимул, щоб показати результат на рівні мого, але це є ще і психологічним навантаженням. У нашому виді спорту треба бути морально сильним, тому, може, це і в плюс. Хто справиться, той точно покаже гарний результат.
Найяскравіший момент – це «золото» 2018-го
- Озираючись назад, як ви вважаєте, чи все вдалось вам у кар’єрі?
- Звісно, що не все на 100%. Були моменти, які не залежали від мене, наприклад, як вийшло із командними змаганнями в Пекіні-2022. Тоді наша збірна не змогла взяти участь у змаганнях через позитивні тести на коронавірус, тому цієї медалі у мене немає. Також немає командної нагороди чемпіонату світу. Можна було і побільше Кубків світу виграти. Але я задоволений і тим, що маю.
- Які моменти для вас найяскравіші?
- Найяскравіший момент – це, звісно, «золото»-2018, особливо момент нагородження, коли підіймається на весь світ прапор України та лунає національний гімн.
- А які найважчі?
- А найважчим було підготуватися до Олімпійських ігор за рік після важкої травми коліна. Та момент із командними змаганнями на Олімпіаді-2022: було важко сприйняти той факт що ти готовий боротися за нагороду, а тобі не дозволяють.
- Що допомагало вам завжди знаходити у собі сили для продовження боротьби? Що мотивувало?
- Мотивуватись було наче не складно, зважаючи на свій характер: коли поставив собі мету - просто не міг опустити руки, поки можу щось робити, щоб досягнути бажаного.
- Чи були в житті захоплення, крім фристайлу? Ви ж явно людина, яка тягнеться до екстремальних видів діяльності.
- Постійного хобі не було, бо не було на це часу, але, дійсно, все, що цікавило і що хотів спробувати, так чи інакше повʼязано із екстримом. Наприклад, вейкборд.
Екстрим та швидкість не відпускають і на відпочинку. Фото: инстаграм Олександр Абраменко
Графік тренера не менш завантажений, ніж у спортсмена
- Чи стало життя легшим і простішим після завершення кар’єри? Можливо, з’явилось більше вільного часу?
- Насправді час був тільки тоді, коли відновлювався після травми. Потім, коли вирішив закінчити, одразу пройшов конкурс на старшого тренера, і тепер графік той же, коли сам був спортсменом. Але весь свій вільний час, звісно, проводжу із своєю сімʼєю, а з двома хлопчиками завжди є що робити (синам спортсмена 4 та 1 рік. - Авт.).
- У Києві часто буваєте? Чи змінилась для вас столиця за час війни?
- Я з 2019 року переїхав жити до Києва. Звісно, що війна все змінила, життя просто поділилося на до 24.02.2022 і після.
Мрія – літня база для підготовки, але це можливо лише після війни
- Метою вашого життя були олімпійські медалі. А тепер? Що тепер мотивує вас найбільше?
- Раніше метою були власні олімпійські нагороди а тепер мрію про олімпійські нагороди спортсменів, яким передаю свої знання.
- Про що мрієте?
- Головна мрія - це літня база для підготовки фристайлістів дома, в Україні, а це буде можливим після нашої перемоги і закінчення війни, тож це - головне зараз.
