• Головна
• Спорт

Фото: FB Лана Вєтрова

Уявіть - вам потрібно зробити заплив. І не на якісь 100 метрів чи 45 хвилин занять у басейні, а на цілу добу. Добовий заплив – ультраспорт, на який наважуються одиниці. За словами керівниці Національного реєстру рекордів України Лани Вітрової, таких всього 200 людей у ​​всьому світі. З них – 8 в Україні: сім у басейні та одна людина на відкритій воді.

Але в Україні вирішили змінити цю статистику. 16-17 серпня на озері Блакитне у селі Підгірці Київської області відбувся перший в історії масовий добовий заплив на відкритій воді Crazy Challenge. 52 учасники – спортсмени та аматори з Києва, Львова, Хмельницького, а також учасниця з Абу-Дабі, яка прилетіла до України заради рекорду (всі віком 30+). Звичайно, не всі зважилися на 24 години, дехто вибрав дистанції на 3, 6, 12 годин. Але були й завзяті, хто вибрав плисти добу.

Заодно встановили одразу три національні рекорди України:

• Найдовша дистанція масового 24-годинного запливу на відкритій воді. (Результати: Ганна Пасічник – 74 км, Андрій Савицький – 72 км, Андрій Шимко – 63 км, Анастасія Степанчук – 59 км, Діна Немирович – 53 км, Роман Волошенюк – 53 км.)
• Жіночий рекорд України на відкритій воді за добу – Ганна Пасічник (74 км).
• Чоловічий рекорд України на відкритій воді за добу – Андрій Савицький (72 км).

Більше подробиць про цей незвичайний вид спорту, про підготовку та подолання фізичних і психічних бар'єрів Коротко про розповіли організатор челенджа, тренер Олександр Дяченко та одна з учасниць 24-годинного запливу без спортивного минулого і одна з організаторів Crazy Challenge – Анастасія Степанчук, яка пропливла 59 км.

На запливі встановили три національні рекорди. І це не межа. Фото: ФБ Лана Вєтрова

Тренер команди Олександр Дяченко: Головна ідея Crazy Challenge – показати, що меж можливого немає

- Олександре, що це за челендж такий – добу плисти на відкритій воді?

Тренер та організатор Crazy Challenge Олександр Дяченко. Фото: надане Олексієм Дяченком

- Ми з моїм партнером Сергієм Пасічником не лише організували Crazy Challenge, як тренери, ми готуємо спортсменів до ультрадистанцій. Наші учні вже мали досвід: до війни у ​​Херсоні ми пропливли 33 км до маяка.

У лютому ми провели перший добовий заплив у басейні, встановили рекорди і майже тим самим складом вийшли на відкриту воду.

- Тобто ці пів року ви та ваша команда посилено тренувалися? Як це було?

- Так, підготовка зайняла понад пів року: 5-7 тренувань на тиждень, зал, стретчинг, а в когось і йога. Кожен організовував процес індивідуально.

- Учасники Crazy Challenge – професіонали чи любителі?

– Рекорд встановлювали шість осіб. Двоє – тренери з професійним минулим, а четверо – любителі. Наприклад, Анастасія Степанчук плаває неповні три роки.

У цьому й суть: подібні виклики можливі не тільки для професіоналів. Тому у нас є різні дистанції – на 3, 6, 12 годин. Вони допомагають поступово дійти до 24-годинного формату. Тож крок за кроком ми розвиваємо ультраплавання в Україні.

- А хто ця учасниця, яка спеціально прилетіла з Абу-Дабі?

- Це наша учениця, Діна Німирович. Їй уже 56 років, вона мати трьох дочок, бізнесвумен, яка живе на кілька континентів. Діна прилетіла до України лише заради запливу – і успішно його пройшла. Діна давно в плаванні, має великий досвід. Вона витримала ніч, коли було особливо складно, а на світанку плисти стало легше.

У коротких паузах відпочинку плавці розслаблювалися в руках масажистів. Фото: instagram.com/crazy.challenge.swim

– А що мотивує людей плисти фактично без зупинок від 3 до 24 годин?

- Головна ідея Crazy Challenge – показати, що границь можливостей немає. Наш рекорд був про людей, які виходять за межі своїх можливостей. І 24 години запливу це довели.

І кожен учасник має свою причину. Для когось це рекорд, для когось – бажання перевірити межі можливого. У світі всього близько 200 людей впоралися з 24-годинним запливом, і для багатьох мотивація – потрапити до цієї спільноти.

Ганна Пасічник, рекордсменка, говорила: "Якщо я змогла пропливти добу, то зможу все". І "ключове" тут навіть не фізична підготовка, а психологічний настрій. Можна бути ідеально підготовленим, але без внутрішнього стержня не витримаєш. Тому в ультраплавання частіше приходять люди старше 30 років.

- Старше 30?

- У середньому нашим учасникам – 35-40 років. Рекордсменці Ганні Пасічник – десь 30-31, найстаршій учасниці запливу – 56 років, наймолодшій – 30.

Ультраплавання - це не про юність, а про психологічну готовність. У нас вважається: якщо ти проплив більше 15 км – це вже ультра. Зазвичай це 6-9 годин у воді. Але до 24-годинного запливу ми допускаємо лише тих, хто має досвід: без підготовки туди просто не можна.

Вночі плисти найскладніше. ФБ Лана Вєтрова

Ультраплавець – необов'язково профі, головне - дисципліна та віра в себе

– І все-таки: доба у воді – це не лише про втому, а й про харчування, сон, елементарні побутові речі. Як це працює?

- Все за правилами. Ми використовуємо британську систему фіксації рекордів, її застосовує Книга рекордів України. Суть така: спортсмен пливе годину, потім має право на 5 хвилин відпочинку. Хвилини можна збирати, але лише до 30 хвилин.

У нас був маршрут на 1 км із чиповою системою: учасники виходили на берег, проходили через арку, швидко їли – і знову у воду. Харчування - ключовий чинник, без нього пливти неможливо. Для цього зазвичай використовують спортивні гелі, ізотоніки, BCAA. Але багато хто беруть і "психологічну їжу" - згущене молоко, солоні огірки: добу на одних гелях витримати важко.

Найважча частина – ніч. Ми спеціально починаємо заплив увечері, о 19:00, щоб найважча частина доби – повна темрява – припала на перші години запливу, коли ще є сили.

Перед стартом спортсмени проходили нічні тести, щоби організм звикав. У середньому протягом місяця підготовки кожен пропливав по 150-200 км плюс тренування у залі. Ось така ціна добового запливу.

- Як готуються до таких складних дистанцій?

- Щоби витримати ультразаплив, спортсмени тренуються на дистанціях по 150-200 кілометрів. Але на старті спортсмен ніколи не лишається один. Кожен має саппорт - помічника, який годує, маже вазеліном, наносить крем від сонця, підтримує морально. Адже плавець має думати виключно про заплив. Якщо він починає переживати, що поїсти чи як усе організовано – це відволікає та забирає сили. У когось один саппорт, у когось ціла команда із чотирьох.

Були навіть масажисти – партнер студія «ФізіОкей» допомагала прямо під час коротких перерв – спортсмени їли та паралельно отримували масаж, бо час обмежений.

- Розкажіть про те, якою була атмосфера запливу?

- Усі моменти ми намагалися фіксувати. У Instagram-акаунті CrazyChallenge є відео, яке набрало особливої ​​популярності: наш учасник Рома після 20-ї години запливу сидить на стільці, масажист розминає йому плечі, помічник маже обличчя кремом, а він закурює цигарку.

Але, звісно, ​​це відео не про куріння, а про психологію. Просто людині на той час треба було так розслабитися.

- Які моменти запливу вам запам'яталися найбільше?

- На озері Блакитне брали участь 52 особи. Найяскравіший приклад – Андрій Шимко, який плив усі 24 години без відпочинку. За п'ять годин до кінця в нього сильно заболіло плече, і поруч із ним йшов мій учень Влад Каченко, заявлений на 6 годин.

Як пізніше з'ясувалося, Влад плив із температурою та хворим горлом. Вони пройшли разом 10 км, щоразу мовчки ляскали один одного по долоні. На останньому колі Андрій сказав: "Я зараз піду на максимум". Влад попросив: "Чекай мене на фініші".

Андрій доплив першим, упав на пісок, відмовився йти до лікарів, доки не побачить напарника. Коли Влад приплив, вони обнялися і обидва заплакали. Це були сльози болю та щастя.

Інший приклад – Настя Степанчук, любителька, яка плаває два з половиною роки. Її чоловік служить у ЗСУ, і для неї це був особистий виклик. Були моменти, коли вона засинала на воді, але знаходила сили рухатись далі. На фініші емоції були колосальними – і в неї, і у глядачів.

Взагалі кожен учасник проходив свій шлях: хтось плакав, хтось сміявся, хтось виглядав абсолютно спокійним. Але коли вони перетинали останню лінію – це було незабутньо. Глядачі аплодували стоячи, партнери допомогли зробити все масштабно та красиво. Думаю, ці емоції залишаться з людьми на все життя.

Ми хочемо показати: людські межі є умовними. Щоб стати ультраплавцем, необов'язково бути професіоналом. Потрібне бажання, дисципліна та віра в себе. Ці запливи доводять: неможливого нема.

Учасники знають, що виглядають трохи дивно, та іронізують над цим. Фото: instagram.com/crazy.challenge.swim

Анастасія Степанчук: Під час запливу чоловік із фронту передавав мені слова підтримки

24 години у відкритій воді – випробування, на яке зважиться далеко не кожен. Тим більше без спортивного минулого. Але для Анастасії плавання стало не лише спортом, а й способом справлятися із тривогою під час війни.

- Анастасіє, ви начебто недавно тренуєтеся, що вас підштовхнуло до такого неймовірного випробування?

Мрія Анастасії – переплисти Босфор. Фото: надано Анастасією Степанчук

– У листопаді буде три роки, як я плаваю. Дитячого досвіду в мене не було, але прогрес пішов швидко. Плавання стало для мене способом підтримувати психологічний стан під час війни. Тому почала я у 2022 році, вирішила поринути у процес максимально.

- Чому ви обрали плавання? Зазвичай люди вважають за краще для самозаспокоєння рукоділля, в'язання, готування, малювання.

- Я завжди любила басейн: це активний, але щадний вид спорту. Крім того, починала у команді – у нас є тренер, друзі, своя «міні-спільнота». Це не лише спорт, а й місце, де можна знайти підтримку та нових близьких.

- А як зважилися на такий великий заплив без спортивного минулого?

– У лютому вже пробувала добовий заплив у басейні, і відкрита вода стала логічним продовженням. Хотілося зробити щось особливе, перевірити себе. Головна мотивація – цікавість: як пройде підготовка, яким буде процес, чи зможу дійти до кінця.

- У який момент запливу було найважче?

– Несподівано для себе - на початку. Адже зазвичай складно стає ближче до кінця. Але я з перших годин не відчувала форми, швидкість підвела, а попереду – 22 години боротьби. Думки про посередній результат давили. Але допомогла присутність команди: зустрілася на дистанції з колегою Ромою – мені полегшало.

– Крім плавання, ви були ще й організатором. Це не заважало?

- Так, я співорганізатор Crazy Challenge. Для мене це був подвійний виклик: організувати челендж та пропливти 24 години самій. За кілька годин до старту я ще вирішувала робочі моменти. Важко було перейти, але довелося - інакше я б не витримала.

- Чим харчувалися під час запливу? Що давало вам сили?

- Здебільшого, це спортивні гелі та харчування. Для різноманітності пробувала копчену моцареллу – не сподобалося (сміється). Але найбільше сил мені давала команда. На трасу виходили люди на різні дистанції: на 3, 6, 12 годин. Бачити їх, обмінюватися усмішкою – це дуже підтримувало.

- Які емоції зазнали на фініші?

- Щастя. І сльози також були. Згадалася вся важка підготовка. Настало усвідомлення: я змогла, я дійшла до кінця.

Анастасія Степанчук та Діна Німирович (праворуч), яка спеціально приїхала з Абу-Дабі на змагання. Фото: надано Анастасією Степанчук

- Як чоловік поставився до вашого рекорду?

- Він дуже пишається, вже розповів командиру. Моя берегова команда тримала з ним зв'язок під час встановлення рекорду – він передавав мені слова підтримки через них. Його участь була для мене величезною опорою.

- Найважчим часом запливу називають ніч. Як ви впоралися?

- Вночі справді дуже хотілося спати, я засинала прямо в русі. У басейні це не так відчувається, а в умовах природи організм гостро реагував на зміну доби. Але траса була гарно підсвічена буйками, вони виглядали як атракціон. Дякую за це Олександру. Чекала кожен наступний вогник – виходила майже медитація. Нічний заплив був моєю маленькою мрією.

- Як почуваєтеся зараз? Вже відійшли від челенджу?

- Вже добре. Трохи натер шкіру гідрокостюм, але це дрібниці. Після челенджу встигла навіть провести пару тренувань.

- Чи допомагала вам робота масажистів на березі?

- Так, один раз скористалася такою нагодою. Наш партнер-фізіотерапевт знає мої особливості ще з підготовки. Після сеансу стало легше – і я продовжила плисти.

- Що для вас Crazy Challenge та які плани далі?

- Це окреме життя, як серіал із несподіваним фіналом. Планів поки що немає - хочу відновитися. За 7 місяців у мене було два добових запливи, а це дуже багато.

Мрію, щоб закінчилася війна, і ми всією командою перепливли Босфор. Це лише 6 км, але символічно – міжконтинентальний старт.

Слова переможців

Ганна Пасічник:

- Тяжко було всі 24 години. Вже з перших кілометрів гадала, як плисти ще двадцять. Під ранок стало холодно, до обіду додався сильний біль у плечах, а усвідомлення, що попереду ще десять годин, було просто нестерпним. Хотілося гарячого душу та дабл-чизбургера. Але варіанту зійти з дистанції для мене не існувало.

Я хочу запам'ятати кожну хвилину цього запливу, адже тут я прожила маленьке щасливе життя. Для мене цей виклик означає одне: я можу все.

Андрій Савицький:

- Я співав пісні в голові, рахував кілометри, думав про те, щоб моя команда не замерзла на березі. Це вихід за рамки нормального та доступного. Я перевершив самого себе. Напевно, до кінця це ще не усвідомив. Вірте в себе та у своїх людей.

Андрій Савицький – професійний тренер та ультраплавець. Фото: instagram.com/andrew_savitskiy