Наталія Жаркова: Фридайвінг — це змагання не з іншими людьми, а із собою
Українська фридайверка Наталія Жаркова зробила на чемпіонаті світу (який відбувся з 5 по 18 вересня в Греції) щось неймовірне. Спортсменка повернулася до виступів після чотирирічної перерви і впевнено взяла в грецькому Мітікасі три золоті медалі.
Наталія стала чемпіонкою в дисциплінах CWT «занурення з постійною вагою з моноластою» з результатом 113 метрів, встановивши новий національний рекорд; CWT BF «постійна вага в ластах» з результатом 105 м; а також «вільне занурення» на глибину 101 метр - і це ще один національний рекорд.
Про свою перемогу, шлях до неї та фридайвінг як спосіб життя Наталія Жаркова розповіла в інтерв'ю Коротко про.
На глибині 113 метрів почуваєшся приблизно так само, як і на поверхні
- Наталю, вам вдалося неймовірне. Під час одного з виступів ви занурилися на рекордні 113 метрів, затримавши подих на 3 хвилини і 20 секунд. Як вам це вдалося?
- Ну, це спорт. Тому, як і в будь-якому виді спорту - через тренування. Інших варіантів немає. Тренуватися, тренуватися і ще раз тренуватися. Регулярно, віддано, викладаючись на 100%. Ну, може, на 80–90% інколи. Це не якесь диво чи фокуси, це результат праці.
- Як налаштовували себе на таке занурення?
- Максимально зосереджуючи увагу на тіло і розуміючи те, що я зробила свою роботу. Я була впевнена у своїй підготовці, довіряла собі, довіряла тренеру, який підвів мене до цього результату. Тому моє завдання було - залишатися спокійною, так як я робила це багато разів до цього на тренуваннях.
- Що ви відчуваєте фізично і психологічно, коли знаходитесь на такій приголомшливій глибині?
- Фізіологічно - найяскравіше відчуття, яке відбувається при зануренні: це зростання тиску, що відчувається у вухах. В інших частинах тіла цього не відчувається, а от при зануренні ми чудово відчуваємо тиск саме в перетинках. І одна з частин тренувань - це навчитися тиск вирівнювати. За фактом, якщо зробити все вірно, як це має бути в технічному виконанні, то на глибині 113 метрів почуваєшся приблизно так само, як і на поверхні. Єдине - ти в режимі затримки дихання, ти не дихаєш. Але болю чи неприємних відчуттів немає. Змінюється трохи ще сама свідомість, але цей стан мені подобається, тому я охоче пірнаю на великі глибини. То загалом там все класно.
Психологічно - це стан абсолютного фокуса, ти в цей момент не думаєш про якісь життєві чи побутові проблеми. Ти просто фокусуєшся на виконанні завдання. Це стан максимального контролю свого тіла. Це ще одна причина, чому мені так сильно подобається фридайвінг, він дає можливість поєднатися зі своїм тілом і відчувати тіло як одну цільну машину.
- На цьому чемпіонаті світу ви домінували. Аж 3 «золота»! Кому присвячуєте це історичне досягнення?
- Це досягнення я присвячую Україні. Разом із моєю подругою Катею Садурською ми зробили так, що на всіх чотирьох подіумах чемпіонату пролунав Гімн України. З них три - результат моєї роботи. Тож присвячую Україні і тому, щоб весь світ знав, як співати український гімн.
- Як ви готувалися до ЧС?
- Тренувальний цикл у мене розпочався в листопаді. Але не можна сказати, що на цьому моя підготовка закінчилася. Насправді, фридайвінгом я займаюся з 18 років, тому кожен рік також був вкладений у цей результат. Кожне занурення - це трохи завдаток на наступне. Регулярно тренувалася, виконуючи завдання тренера, спостерігала за відновленням, режимом сну, психологічним станом. Це спорт, як і будь-який інший. Важливо мати підготовку на всіх фронтах, а не тільки безпосередньо в пірнанні - витривалість, їжа, відновлення, сон. Тут багато складових.
- Що для вас особисто означає такий успіх? Це вже вершина? Чи тільки одна з вершин, які плануєте на майбутнє?
- Я не розраховувала повертатися з трьома золотими медалями. У мене був план виступити стабільно, гідно, згідно зі своєю підготовкою. І, скажімо так, відзначити своє повернення у спорт стабільним перформансом. Те, що це має бути перемога - таких планів у мене не було. Це стало приємним бонусом.
Одним із моїх результатів чотирирічної перерви в спорті стало переосмислення значення перемог на змаганнях. Я розумію, що для мене перемога на змаганнях - це не вершина. Це інструмент, щоб зробити щось більше і важливіше. Це спосіб отримати вагу для свого голосу. І моє завдання - використати його на щось ще більше, примножити і змінюватися на краще.
Наталя почала плавати в ластах близько 20 років тому, відтоді не уявляє свого життя без них. Фото: ФБ Nataliia Zharkova
До води і моря я звикла з дитинства
- Як ви прийшли у фридайвінг? З чого цей вид спорту почався для вас?
- У фридайвінг я прийшла з класичного плавання. У мене була дворічна перерва у віці 17 років. І за ці декілька років перерви мені на моєму шляху трапився фридайвінг. Надягла ласти і з тих пір їх не знімаю.
По-перше, це гарно... Фото: ФБ Nataliia Zharkova
- Не страшно було занурюватися на глибини, які для звичайної людини здаються чимось нереальним?
- Ні, не страшно. Я звикла до води. Я провела своє дитинство в басейні. Командою часто їздили на море в таборах. Там я занурювалася за хлопцями, які завжди шукали пригод. Тоді й були мої перші занурення - з дідусевою маскою і трубкою і з гумовими ластами. До води я звикла. До моря теж. Так що це було не спонтанно. Потроху розвивалося. І з 17 років до першого занурення на 17 метрів у мене було достатньо часу. І так я "розпірналася" згодом і на 113 метрів, адаптувалася і звикла до цього. Можна це порівняти з тим, як людина вчиться їздити на авто. Спершу 20 км на годину стають комфортні, а потім, з досвідом, і більші швидкості освоюються.
- За що полюбили фридайвінг? Які емоції він дарує вам?
- Насамперед це змагання із самим собою. Немає фокусу на порівнянні себе з іншими. Фридайвінг почався для мене з тренувань. І коли на тренуваннях я вчилася із заплющеними очима контрольовано дихати, мені було дуже приємно залишатися із собою наодинці і не відволікатися на бентежний світ за межами своєї свідомості. Це був підлітковий період, і це було тихо, спокійно, приємно. І, головне, зрозуміло. Зараз один зі способів контролювати нерви і мандраж - це нагадувати собі, що це не змагання з іншими людьми. Це змагання із самим собою. На старт я виходжу вже з думками, що настав час виконати те, що моє тіло, я вважаю, може реалізувати, показати те, що я натренувала за місяці підготовки до цього моменту. Це швидше про беземоційність, фокусування і можливість зупинитися в моменті.
- Яке спорядження використовуєте у своєму виді спорту? Скільки воно коштує? Це не дешевий вид спорту?
- Основний комплект- гідрокостюм, а краще два. Це моноласта. Це біласти. Це такі дрібнички, як затискач на ніс, трубка, маска, обтяжувачі, пояс для них, обтяжувачі на шию. Лайнер - трос, вздовж якого ми рухаємося. Список може бути довгим. Не сказати, що це дешевий спорт. Особливо, коли мова йде про професійний рівень, коли потрібні карбонові ласти, ніжні м'які костюми, зроблені за індивідуальними мірками.
А головна складова тут навіть не в спорядженні, а у витратах на подорожі, тренування, тому що для того, щоб тренуватися і підготуватися до ЧС, потрібно провести кілька тижнів там, де будуть проводитися змагання і доведеться пірнати в морі. А це завжди більш-менш курортні місця, завжди перельоти, плюс послуги дайв-центрів, які забезпечують безпеку. Є місця, де без них не можна пірнати взагалі. Це плата за човни, за паливо. Це вимірюється тисячами євро.
А ви намагалися зануритися на глибину 30-поверхового будинку? Наталя каже, що це не страшно. Фото: ФБ Nataliia Zharkova
Я дівчина, яка любить рок
- Яка ви в житті, з рідними і близькими?
- Я такий собі кочівник. Тому мої зв'язки з рідними і близькими не стандартні, вони, в якомусь сенсі, слабші, ніж у людини, яка живе на одному місці. Але від цього більш дорогі.
- Як любите проводити вільний час? Напевно, намагаєтеся якось змінити «картинку» перед очима? Наприклад, гори?
- Коли в мене є можливість, то на природі. Гуляти, лазити, хайкінг, серфінг - активно. Але не завжди так виходить, якщо день і без того був насичений тренуванням або роботою (працюю я також інструкторкою з фридайвінгу). У такому разі, якщо день був насичений, то це Netflix and chill, книжки, іноді є натхнення щось помалювати. Гори я дійсно люблю, та не завжди є можливість організувати поїздку. Але коли з'являється така можливість, то обов'язково.
Якщо не море, то місцем для відпочинку можуть стати і гори. Фото: ФБ Nataliia Zharkova
- Скільки часу проводите в залі? По вашій формі добре помітно, що фридайвінгом спорт не обмежився у вашому житті?
- Моє тренування в залі - це частина підготовки до фридайвінгу. Тому що пірнати на глибину на одній медитації не вийде. Тут має бути фізична форма, підготовка і сильні м'язи. Цей тренувальний цикл, який у мене був з листопада до сьогодні, відзначився для мене тим, що я мала дуже багато залу. І набагато більше, ніж я коли-небудь тренувалася в житті цілеспрямовано на ті групи м'язів, які потрібні у фридайвінгу. Це функціональні штуки, які потім будуть використовуватися в зануренні, наприклад, табата, біг на недовгі дистанції, інтервальні тренування. Виконую біг у залі на доріжці. Це комфортніше, ніж на вулиці. Взагалі, на тиждень в залі проводила 3–4 тренування.
- Які книги, кіно, музику любите?
- Багато книг функціональних: про дихання, про пірнання, про тренування. Багато є книг типу self-help books про психологію, популярна література, научпоп. Юваль Ноя Харарі люблю, «Атлант розправив плечі», «Джерело», «Тарас Бульба», до речі, стоїть, хотіла перечитати. Жіночих романів у мене немає, детективів теж. Люблю щось корисне або класичне.
У музиці я дівчина, яка любить рок. Greatest of all time для мене це Metallica. Перша половина їхніх альбомів - це класика. Але з віком почали з'являтися і більш класичні спокійні речі на зразок Red Hot Chili Peppers. Навіть є Мадонна. Це щось незвичайне для мене, але я зрозуміла, що мені це подобається. Ще обожнюю Леді Гагу, її перші альбоми.
У кіно надаю перевагу класиці. А в кінотеатри я ходжу дуже рідко. У мене упередження, що нового і гарного вже нічого не знімають. Всі знімають щось, що мені не цікаво. Хоча на «F1: Фільм» я ходила. Дивлюся, як правило, фільми такі, які я вже знаю, класні і приємні. Два-три, а деякі фільми і 10 разів. Це свого роду як задоволення від улюбленої їжі. Ти її їси не тому, що ти її вже їв, а тому, що ти знаєш, що вона дарує тобі приємні відчуття. З моїх улюблених - це «Форрест Гамп», «Блакитна безодня». Напевно, ці два. Це мій топ.
- Яка кухня вам до вподоби?
- Мені здається, що у мене є італійські гени. Я обожнюю італійські пасти. Італійська кухня - це моя історія. Люблю аж до тремтіння. І люблю не тільки їсти, а й готувати. Звичайно, люблю і рідне українське. Особливо зараз, коли я живу за межами країни здебільшого. Це для мене можливість поєднатися зі своїм домом, батьківщиною.
- Ви бачили чимало країн у своєму житті. Але де і чому сподобалося найбільше?
- Якби мене попросили назвати одну найкращу країну, то я б не змогла. Не знаю. Я просто люблю, напевно, планету Земля. Може, тому що на інших планетах я не була. Єдине, що може дуже негативно вплинути на моє враження, - це коли люди неприємні. Погане ставлення відчуваю до себе або до своїх рідних - для мене це червоний прапорець. Але не пам'ятаю такого, щоб я була в якійсь країні і таке відбувалося постійно. Люди, в основному, завжди гарні.
- Про що мрієте?
- Зараз не мрію. Зараз я вірю. Тому не можу сказати, про що мрію. Вірю більше, щоб реалізувати свої цілі. Мрію хіба що про час, коли мені буде 80 років, у мене буде сиве волосся, і я сидітиму на веранді в кріслі-гойдалці в оточенні багатьох онуків. І я палитиму таку маленьку трубочку і кайфуватиму від життя, а моя велика сім'я збиратиметься на одній великій кухні за великим столом. Але таких мрій на найближчий час, напевно, немає. Тому що для мене це не мрії, а цілі.
Іноді дівчина уявляє, чим займатиметься у 80 років, але до цього ще потрібно виграти кілька чемпіонатів світу. Фото: ФБ Nataliia Zharkova
