Футболістка Катерина Боклач: Українці вміють жертвувати собою, французи – ні
21-річна українська футболістка Катерина Боклач – одна зі спортсменок, які успішно виступають за топклуби європейських чемпіонатів. Історично склалося, що на чоловіках-футболістах, які підписали контракти з футбольними грандами, сфокусована вся увага фанатів. На жіночий футбол та успіхи дівчат у нас звертають увагу менше. Чого не скажеш про Європу, де матчі жіночих команд збирають повні трибуни, а у самих футболісток з'являються персональні фанклуби, і шанувальники не дають проходу на вулицях.
Про свою гру в професійному французькому клубі «Нант», особистий розвиток та життя у Франції Катерина Боклач розповіла в інтерв'ю Коротко про.
Виклик до збірної – це честь
– Днями ви дебютували у складі «Нанта», та ще й як! Зіграли ключову роль у серії післяматчевих пенальті. Задоволені?
– Так, це сталося в розіграші Кубка Франції. Ми грали з «Сен-Мало» і виграли лише у серії пенальті з рахунком 5:3. Задоволена тим, що змогла допомогти команді. Звісно, є якісь маленькі деталі, їх треба коригувати. Я вже проаналізувала гру і буду рухатися далі.
– Як почуваєтеся в одному із провідних клубів Франції?
– Я приєдналася до клубу «Нант» у січні. Я відразу чудово розуміла бачення тренера щодо нашої тактичної складової гри, я багато тренуюся з дівчатами в команді, я розумію, що у наших головах є спільне бачення того, що хоче від нас тренер, і ми бачимо гру однаково. Мені тут комфортно, і я вірю – все вийде.
– Нещодавно вас викликали до національної збірної України. Що означає для вас цей виклик?
– Бути викликаною до збірної для мене – це дуже важливий момент. Це честь. Це моя країна, якою я пишаюся. Україна незламна. Ми дуже сильний народ, який вистоїть проти всього. Ми повинні доводити всьому світу, що ми козаки, які ніколи не здаються і рухаються тільки вперед. Цей виклик є дуже важливим у моїй кар'єрі, і я його дуже ціную.
Виклик до національної збірної дівчина вважає за честь. Фото: Інстаграм Катерини Боклач
Не люблю бути в зоні комфорту
– Як вам загалом у «Нанті» після переходу з «Марселя»? До чого довелося адаптуватися?
– У «Марселі» я була в команді, яка грала у другому дивізіоні. Перейшовши до «Нанта», я стрибнула у перший, вище. Я не люблю перебувати в зоні комфорту. А в «Марселі» так і було, я відчувала, що я в комфорті, і мені вже недостатньо складно, як того хотілося б. Тут же я відчуваю розвиток на кожному тренуванні, тут складніше, тут є додаткова мотивація працювати ще більше.
– Ви пограли в Україні, Польщі, Вірменії та Франції. Чи відчувається різниця у ставленні до жіночого футболу в цих країнах?
– Я відчуваю велику різницю у ставленні до жіночого футболу в перерахованих країнах. У Франції, наприклад, жіночий футбол набагато більш популяризований. Тут дівчата можуть починати грати у 5-6 років. Це мене свого часу шокувало. Адже про існування жіночого футболу в Україні я дізналася у 14 років. І це для мене додатковий стимул більше працювати та розвиватися, адже треба наздоганяти тих, хто почав на 10 років раніше за мене.
– Кого з чоловіків-воротарів ви можете відзначити як топових голкіперів, на гру яких варто орієнтуватися у своєму розвитку? Чия гра вам подобалася?
– Якщо брати воротарів саме з України, то мені дуже імпонує Андрій Лунін. І своєю грою, і загалом. Тому що я зараз теж граю за кордоном. І мені десь близька його подача на полі, рухи, його тактичне бачення воротарської позиції.
– У «Марселі» ви перетиналися ще з однією зіркою українського футболу – Русланом Маліновським…
– Руслан мені відкрився у житті трохи з іншого боку, тому що я на футбольному полі бачила його як дуже сильного, силового гравця. Можна сказати, машину. А в житті він дуже хороша, проста та приємна людина, з якою цікаво спілкуватися.
У воротаря на полі особливе завдання та підвищена відповідальність за помилки. Фото: Інстаграм Катерини Боклач
У Франції до футболісток багато уваги від чоловіків
– Вас називають однією з найкрасивіших українських футболісток. Що це означає для вас?
– Чую про це від вас вперше. Це комплімент для мене. Якщо це справді так, то я можу лише подякувати своїм батькам за природу, за генетику. Мені приємно, що люди бачать мене в такому світлі.
– Чи багато до вас уваги від чоловіків? І як поєднувати професійний спорт та стосунки?
– Так, насправді, є увага від чоловіків. Особливо тут, у Франції. Жіночий футбол тут досить популярний, тому за ним стежить чимало чоловіків. Багато фанатів можуть цікавитися, писати, стежити. Звісно, це приємно. Я вважаю, що поєднувати професійний спорт та серйозні стосунки може бути трохи складно, але цілком можливо. Головне, щоб обидва партнери розуміли це та працювали над стосунками. Щоб усе було в гармонії. Думаю, це цілком здійсненно. Головне - мати партнера, який розуміє, що футбол для тебе не просто хобі, це робота, це твоя зайнятість, кар'єра, що ти до цього дуже серйозно ставишся.
– Як вам вже на цьому етапі життя у Франції? Ви змінили місто. На новому місці краще, ніж на попередньому?
– Я вже звикла до життя у Франції. Мені тут дуже подобається. Я згадую, як, коли була дитиною, думала про Францію, вона мені здавалася красивою та романтичною. І колись я мріяла тут жити.
– Чим життя у Франції вас вразило?
– Кожне місто Франції, куди б я не їздила, красиве, романтичне, атмосферне, має свій вайб. І країна загалом. Мені дуже сильно подобається. Усе так, як я колись собі уявляла. Але є моменти, де я віддала б перевагу Україні. Наприклад, у Франції, щоб записатися до лікаря або отримати документи, або оформити банківську картку – потрібно витратити дуже-дуже багато часу. Раніше мене це дратувало, але зараз я починаю до цього звикати.
Мене вразило ставлення людей до життя тут та їх менталітет. Він дуже відрізняється від менталітету українців. Французи іноді навіть надто дбають про себе. Як не перепрацювати і не перевтомитися. Вони ставлять себе на перше місце і думають про те, як зробити добре насамперед собі. Українці ж більш гнучкі, переймаються не лише собою, а й за інших. Українці можуть жертвувати собою. У французів - інакше.
– Вам вдалося втілити в життя мрію багатьох дівчат, які займаються футболом. Ви пройшли шлях від не надто великого міста в Україні до гри за топову французьку команду. Що можете порадити тим, хто хоче повторити цей шлях?
– Не здаватися і не втрачати запалу. У професійному футболі складно, бо це постійні тренування, складні щоденні режими, навантаження. Іноді це може дуже втомити. Нещодавно я зрозуміла, що дуже важливо отримувати задоволення від своєї справи та не ставитися до неї надто серйозно. Як на мене, коли ми надто на чомусь фокусуємося, то ми можемо від цього перегоріти. Треба виходити на поле з цим дитячим запалом, не навішувати на себе надто багато відповідальності, а просто і легко грати. Звісно, щодня працювати над собою, але так, щоб це було в задоволення. Це, я вважаю, головне.
– Про що мрієте зараз?
– Я мрію продовжувати займатися улюбленою справою, досягати найвищих результатів та створювати найкращу версію себе. Мрію продовжувати бути частиною національної збірної, тому що це, на даний момент, для мене дуже важливо.
