Юрій Кулєшков, професор Центральноукраїнського національного технічного університету у Кропивницькому, завоював срібну медаль на Суперкубку Іспанії з дзюдо серед ветеранів. Вчений представляв Україну у віковій категорії М9 (від 70 до 74 років) та ваговій категорії до 73 кг.
Юрій Кулєшков став одним із найстарших спортсменів на змаганнях. Виступ вченого змусив аплодувати йому всіх присутніх учасників, а їх було понад сто – це представники Іспанії, Франції, Андорри та інших країн Європи.
Про медаль, науку, спорт та мрію Юрій Володимирович Кулєшков розповів в інтерв'ю Коротко про.
- Юрію Володимировичу, що у 70 років змушує вас виходити на татамі проти суперників, які нерідко набагато молодші за вас?
- Якщо коротко: то довести самому собі, що ти ще можеш, що ти ще чогось вартий. Звісно, всі ми намагаємося якось продовжити свою «молодість». По-іншому неможливо. Інакше – це коли майже миттєво, за лічені тижні перетворюєшся на немічну стару людину.
- Чи бували моменти, коли казали собі: «досить, більше не виступаю»? І що змушувало продовжити?
- Звісно, як і в інших людей, є певні проблеми і в психологічному навантаженні, і у фізичному стані тіла. Але ну не підеш ти на тренування, а далі що? Далі - все…
- Чому саме дзюдо? Ви у спорті вже понад пів століття…
- Дзюдо - один із найінтелігентніших видів боротьби. Звісно, без сили, без спритності, без енергії навряд чи ти здобудеш перемогу. Але щоб якісно провести прийом, хльостко, з високою швидкістю, перед його проведенням потрібно розслабитися. Якщо м’язи весь час у напрузі, цього не вдасться зробити.
У 1965 році подивився культовий фільм «Геній дзюдо». Там є ключовий епізод. Засновник дзюдо Дзигоро Кано прогулювався садом. У цей час ішов сніг, і він спостерігав, як тоненька гнучка гілочка прогиналася під вагою снігу, і здавалося - ось-ось зламається. І раптом якимось чином випросталася, скинувши значну масу снігу. У цьому основний принцип дзюдо: «піддавшись - перемогти».
Без точності рухів і поєднання інколи взаємовиключних принципів здобути перемогу складно.
- У вашій науковій роботі так само, як і в спорті?
- Так, витоком будь-якого розвитку є подолання протиріч. У мене 35 патентів на винаходи. Усі вони спрямовані на подолання певних технічних протиріч.
- А було коли-небудь бажання залишити спорт заради науки чи науку заради спорту?
- Навіть була перерва у спорті – близько 25 років. Тоді я повністю поринув у наукову роботу.
У фінальній сутичці Юрій Кулєшков на рівних бився з досвідченим іспанцем, але поступився. Фото: ФБ Федерація дзюдо України
- Який прийом вважаєте для себе фірмовим і чому?
- UCHI MATA (підхват під одну ногу) – на мою думку, один із найефектніших і при цьому найбільш технічно складних прийомів. Дуже багато складових потрібно об'єднати у витвір мистецтва з дзюдо за частки секунди.
Загалом, у моєму арсеналі досить багато прийомів: передня підніжка, задня підніжка (не менше трьох варіантів), зачіп зсередини під однойменну ногу, кидок через стегно. Деякі прийоми, на превеликий жаль, вийшли з обойми через об'єктивні фізичні причини, які, звісно, виникають у вікових людей, зокрема, зменшення рухливості колінних суглобів, а саме - кидок з колін через спину.
Деякі прийоми продовжую освоювати та вдосконалювати. Зокрема, цілий набір підсічок – передня, бокова, в темп кроків, підсічка зсередини під однойменну ногу. Ці прийоми, на перший погляд, надзвичайно прості, але щоб з'явилося так зване «чуття прийому», його потрібно відпрацьовувати сотні разів.
- Що найчастіше дивує ваших суперників? Швидкість? Тактика? Терпіння?
- Питання не до мене, а до супротивників. Швидкість - уже не мій коник. Колись відзначали фізичну силу.
- Спорт постійно змінюється. Дзюдо і самбо, наприклад, взагалі стали іншими. Чому це відбувається і в чому це помітно для вас?
- Для мене надзвичайно помітно, як ніколи, оскільки з'являються обмеження, викликані об'єктивними віковими причинами. Змушений освоювати нові прийоми, змінювати тактику, стратегію. Взагалі цілий букет проблем, яких раніше не було. Одні з найбільш неприємних - різка втрата витривалості.
- Чого спорт навчив вас як людину, а не як спортсмена-чемпіона?
- Від природи я досить неагресивна, навіть млява людина. У відповідності до соціоніки - типовий інтроверт. Це довгий час суттєво заважало підніматися в майстерності. Спорт, спілкування зі справді спортсменами суттєво допомогли в цьому плані, у плані подолання цих не дуже приємних рис. Адже дзюдо - це хоч і не бокс, де тебе з усієї сили луплять по обличчю, але коли тебе все ж таки намагаються кинути або задушити, то треба щось робити, якось виходити з цього становища. Підставляти іншу щоку для удару супротивника – звичайно, не вихід. А тому потрібні зовсім інші якості - певна агресивність.
Хоча так і не дійшов до тих рис, які притаманні деяким спортсменам. Вони виходять на татамі битися надзвичайно агресивно. На ЧЄ у Ризі цього року німець навмисно вкусив мене за руку. Це настільки спантеличило, що навіть не показав цього судді.
- Відчуваєте себе людиною з «подвійною спадщиною»? І як вчений, і як спортсмен?
- Так, дійсно так. І це в певні моменти допомагає. Хоча ці сфери діяльності знаходяться на різних полюсах.
- Що складніше: виховати вченого чи спортсмена?
- Думаю, що спортсмена. Кожні змагання – це для мене надзвичайно великий стрес. Стрес, викликаний тим, щоб не підвести, виправдати очікування. З'явився страх отримання травм, оскільки чітко усвідомлюю, що серйозна травма - це, швидше за все, кінець цього етапу життя.
Хоча не менший, а може, навіть більший стрес при захисті дисертацій: адже на терезах - роки й навіть десятиліття доволі впертої, часто рутинної праці.
- Яка наукова праця принесла вам найбільше задоволення?
- Під моїм керівництвом захистили кандидатські дисертації 6 людей. І ще є свої дві. У кожній досить складній роботі - частина душі, здоров'я, певних обмежень у звичайному житті.
- У вас 250 наукових праць і 8 написаних підручників. Який для вас найважливіший і чому?
- Найбільш глобальною була робота і результат, що стосуються докторської дисертації: десятки статей, понад 400 сторінок самої дисертації. Велика робота при написанні першої монографії, приблизно того ж обсягу.
- Ви – вчений. Чи вважаєте ви дзюдо наукою? І якщо так, то яка формула описує ідеальний прийом?
- Звичайно, швидкість, сила, витривалість, майстерність у виконанні прийому, певна «військова хитрість». Надзвичайно важливо боротися не поодинокими прийомами, а комбінаціями з прийомів: перехід від однієї до другої дії і так далі. Не вдалася перша спроба атаки, противник при цьому змінив свій стан (стійку, захвати) - моментально переходимо до іншого, відповідно до стану противника. Це дуже складно, комбінації напрацьовуються роками. Використання контрприйомів. Вершина майстерності: навмисно показуєш, що будеш виконувати один прийом – противник при цьому відповідно реагує і тим самим заводить себе в пастку, і ти виконуєш контрприйом.
У звичайному житті Кулєшков - людина не агресивна, але у спорті свої правила. Фото: ФБ Федерація дзюдо України
- Що найважливіше для вас у спорті? Медалі, здоров'я чи спілкування з однодумцями?
- Усе разом. Медалі та перемоги спонукають до подальших тренувань. Надзвичайно приємне в цьому віці спілкування. Уже немає тієї агресії, усі спортсмени, що залишилися, - цікаві люди, які, як правило, досягли значних успіхів у житті в тій чи іншій сфері діяльності. Завжди підтримують тебе морально. Щиро від усього серця радіють твоїм успіхам, і не лише на татамі. У багатьох неабияке почуття гумору: постійно тебе по-доброму підколюють, постійно треба перебувати в тонусі, відповідати адекватно, а то затопчуть.
Що стосується здоров'я, звичайно, це так, адже дзюдо створювалося як «система фізичного, розумового та морального виховання, заснована на принципах максимальної ефективності та взаємної вигоди».
- Ваш приклад надихає і колег, і студентів. Яку головну пораду ви могли б дати тим, хто все життя «відкладає на понеділок»?
- На мою думку, безпосередньо це не спрацьовує. Потрібен безпосередній контакт у спортзалі, давати конкретні рекомендації та технології, що для цього потрібно, і як зробити, щоб досягти певних успіхів. Це відбувається на моїх очах. Тренер у клубі, де я займаюся, постійно ставить мої досягнення в приклад. Але велика різниця у світогляді, у віці є перешкодою для молодих людей. Як викладач, часто ставлю питання: «Чи можна людину чогось навчити?» Ні, можливо тільки навчитися, тобто докласти максимум зусиль, звичайно, за підтримки наставника, виконуючи його поради, рекомендації, і тут може спрацювати його приклад.
- Чи є якась мета, якої ви ще не досягли, але дуже хотіли б це зробити?
- Хочу офіційно стати рекордсменом України в номінації «Перший доктор технічних наук, професор, який став світовим чемпіоном із боротьби». Заявка вже пройшла експертизу, але для реєстрації потрібно майже 30 000 грн. Для мене надзвичайно велика сума. Спроба залучити спонсорів була невдалою. Може, якось через ЗМІ вийде (посміхається)? Адже людині потрібна якась мрія. Але якщо ні – не біда.