Дмитро Сова – про фільм «Втомлені», службу в 1-му Центрі рекрутингу та обов’язки
Нещодавно Гран-прі кінофестивалю «Молодість» отримав фільм «Втомлені», де Дмитро Сова грає головну чоловічу роль – ветерана Андрія. Це психологічна драма про ветеранів Любу та Андрія, які намагаються адаптуватися до життя після війни, але стикаються з байдужістю оточення та власними страхами.
В інтерв’ю Коротко про актор та військовослужбовець Дмитро Сова розповів, чим для нього важлива стрічка «Втомлені», про адаптацію ветеранів у цивільне життя, службу у 1-му Центрі рекрутингу та свої завдання, як придумали з дружиною, акторкою Дар’єю Легейдою, проєкт про життя наших захисників у підрозділах ЗСУ «Чоло і Тило» та зйомки в кіно.
Ветерани – серед нас, ми не маємо права просто списувати їх з рахунків
- Дімо, повернення ветеранів у цивільне життя – дуже важлива тема. В родинах, де є ветерани, це добре розуміють. І я це добре розумію, це болить. Але є й люди, які не розуміють, як всім нам жити поруч. Що для вас значить фільм «Втомлені» і ця роль зокрема?
- Бачите, вам не треба пояснювати, але багатьом треба. Багато хто з цивільних живуть у своїй бульбашці, займаються своєю роботою і, здається, забули, що в нас триває війна, що хлопців і дівчат треба підтримувати.
Наприклад, за останні пів року помітив таку тенденцію. Коли почав аналізувати, хто донатить на мої збори, які я відкриваю для свого підрозділу, в якому перебував до того, як перевівся в рекрутинг, з’ясувалося, що 99,9% - це жінки. Інколи порушую це питання, бо знаю, що є різні скрутні становища у людей. І багато чоловіків кажуть: не донатять тому, що хочуть задонатити більше, але поки що таких можливостей не мають. Я пояснюю, що навіть маленький донат в 10 гривень – це теж донат.
Тому комусь треба пояснювати, що війна триває, які наслідки вона несе і що ми будемо вигрібати пізніше, коли хлопці і дівчата будуть повертатися.
ПТСР і в цивільному житті дуже поширене явище, адже люди по-різному сприймають різні ситуації, обстріли. Я і сам це знаю, але, слухаючи нейробіологів, розумію, що наслідки можуть бути дуже тяжкими, людина просто не зможе повернутися в суспільство. І ці проблеми будуть затягуватися на десятиріччя. Ми повинні готуватися, мати певні інструменти, щоб працювати з ПТСР. Треба готуватися до гіршого, а не думати, може, якось «пронесе». Як показали всі ці роки, вже не «пронесе».
Тому «Втомлені» - це, перш за все, фільм про те, що війна триває. Ветерани – серед нас. Це спроба створити місток між цивільними і військовими, бо зараз його, на жаль, по моїм відчуттям, немає.
Пам'ятаєте, як на початку повномасштабної війни всі згуртувалися! Зараз навіть багато моїх колег менше залучені. Раніше, наприклад, проводили якісь спільні заходи, тренування, на які люди приходили, щоб сфотографуватися, провести разом час, поспілкуватися і задонатити. Було якесь своє ком'юніті. А нині наче кожен сам за себе, кожен займається своєю справою. Немає усвідомлення, в якій реальності ми живемо.
Наше суспільство має бути мілітаризованим. У кожного має бути якась певна навичка. Треба популяризувати особистий захист і захист ближнього. Керування FPV-дронами, тактична медицина, володіння зброєю - це must have. Мої близькі друзі «заряджені» ще з початку війни, ми дуже багато вишколів проходили разом. Я вже не кажу про свою дружину, яка навіть не перелічити, скільки курсів з такмеду пройшла.
«Втомлені» - це ще й синонім слова «виснажені». Дійсно, багато людей, які повертаються з фронту, просто виснажені. Цим людям потрібна буде допомога і підтримка. І це в наших інтересах, вони також наше майбутнє. Ми не маємо права просто списувати їх з рахунків.
- Ви згадали за колег, що менше активності, кожен більше сам по собі. Коли я запитую в артистів, чи проходять вони якісь вишколи, тренування, майже всі кажуть «ні». Люди не готуються. І це сумно.
- Це дуже сумно. Є дуже багато безкоштовних вишколів. Ти ж це робиш насамперед для себе! Ти врятуєш життя або собі, або комусь, хто буде поруч. Якщо в тебе, до речі, ще буде турнікет. Є елементарні речі в нашому теперішньому житті, які повинні бути під рукою, як зубна щітка.
- Мені часом здається, що люди трохи розслабилися.
- Дуже розслабились. Якось спілкувалися з колегою, і я запитую в нього: «У вас з дружиною на двох 100 тисяч підписників. Ви знімаєте сторіз про те, як граєте в якомусь серіалі, купуєте щось в супермаркеті, готуєте якусь їжу. А чому ти не знімаєш, як поїхав постріляти з автомата, пройшов курси з такмеду? Покажи своїм прикладом, що ти готовий, навчаєшся!» А він і каже: «Дімо, у нас потім охоплення по сторіз падають, ми не можемо продати якусь рекламу».
Я це розумію. Але з іншого боку, ці люди саме так виховують інших людей. А чому не падають охоплення, наприклад, у стендаперів? Наприклад, «Курган & Agregat», Василь Байдак збирають стадіони, дуже багато збирають на ЗСУ, причому не втрачаючи своєї індивідуальності, щоразу роблять щось креативно і прикольно.
- Ваш герой Андрій частково втратив зір – він не бачить на одне око. Коли ви знімалися, які це були відчуття?
- Це мене частково обмежувало. Коли, наприклад, треба було щось взяти, ти робиш все повільніше. Плюс у мене одна рука, ми одну руку ховали, бо не завжди це можна було зробити на постпродакшні.
У мене збірний образ. У мене багато знайомих, які мають ампутації. У мого командира, молодого хлопця, який захищав Київщину, був на Запорізькому напрямку, ампутація нижньої кінцівки. У Олега Симороза, який зіграв мого побратима у фільмі, ампутація двох нижніх кінцівок.
І Олег, і мій командир - дуже легкі люди. Не знаю, які вони наодинці з собою. Але на людях ніколи не покажуть, що вони особи з інвалідністю. Мій командир постійно жартує, і про себе в тому числі. Олег на майданчику постійно про себе жартував. Причому вони полюбляють чорний гумор. І такому спілкуванню теж треба вчитися.
В ролі ветерана Андрія у фільмі «Втомлені». Фото: instagram.com/thefatigued.movie/
Мої обов'язки в 1-му Центрі рекрутингу - створення інформаційного контенту для цивільних
- Як ваше життя змінилося, коли ви стали служити у Києві? Володимир Ращук, наприклад, розповідав, що спочатку, коли він приїжджав з фронту до Києва, в нього було повне несприйняття того, що відбувається у цивільному житті.
- Зараз все більш-менш. Відсотків, мабуть, на 60 я вже звик до міста (з 2023-го Дмитро Сова розпочав службу у 7-й бригаді тактичної авіації Повітряних сил, згодом продовжив службу у 1-й окремій танковій бригаді Сухопутних військ, а нині служить у 1-му Центрі рекрутингу Сухопутних військ. – Авт.). А на початку було дуже дико. Коли приїжджав, я тоді ще служив в 7-й бригаді тактичної авіації, взагалі не розумів, де я. Мені здавалося, що все - якась ілюзія, що війни немає насправді. Я не міг собі уявити, що мені буде так важко.
Розумію, що треба знаходити сили жити навіть у воєнний час. Але, мені здається, люди не сили знайшли, а просто забули. Тим паче, у великих містах. Зараз намагаюся ходити на тренування в спортзал, відновлюватися, у мене проблеми зі спиною. І бачу в залах дуже багато чоловіків віку 35-45. Спочатку задавався питанням: невже у всіх бронь? А зараз думаю: а хто його знає? Тому займаюсь своєю справою, думаю, чим мені де допомогти, як створити проєкти, щоб люди звернули увагу на рекрутинг, бо у нас дуже незначне фінансування на рекламу. Зараз нормально ставлюся до людей, які проживають своє життя. Просто мені б дуже хотілося, щоб всі були свідомі.
- Погоджуюся, що наше життя нам всім треба жити. Але, як ви сказали, маленьких донатів не буває, так і маленьких справ не буває, головне - щось робити.
- Так. У нас є багато людей, які потребують допомоги. Ті ж пенсіонери. Може, вашій сусідці чи сусіду треба допомогти води принести. Котики та собачки також потребують допомоги, дуже багато евакуюють тваринок з окупованих, прифронтових територій. Заїдьте в якийсь притулок, вони всі переповнені, допоможіть, чим можете. Є куди спрямувати свої сили, щоб ти жив своє найкраще життя. І це найкращі часи, незважаючи ні на що, бо ти живеш. Ти живеш, а хтось - там. От ми з вами розмовляємо, і щойно хлопці прислали мені есемеску. Вже чекаю, щоб прочитати, що вони мені написали.
- Як вам служба у 1-му Центрі рекрутингу? Які у вас першочергові завдання?
- Мої першочергові обов'язки в 1-му Центрі рекрутингу - це створення інформаційного простору і інформаційного контенту для цивільних. Ми працюємо тільки з цивільними. Розповідаємо про центр, у нас є невеличкі регіональні філіали, куди людина може прийти поспілкуватися, поцікавитися, чим вона може допомогти, на якій посаді вона могла би працювати у війську, яку спеціальність могла б опанувати.
Моє завдання - щоб людина знала, що є 1-й Центр рекрутингу, де фахівці допоможуть адаптуватися до військової служби, щоб всі твої навички, які були в цивільному житті, якомога більше сприяли розвитку Збройних сил. Нам важливо, щоб людина була на своєму місці. Якщо ти кухар, наприклад, то щоб у якійсь бригаді працював саме кухарем і був корисним. Це дуже важливо, бо морально-психологічний стан військового - на першому місці.
До речі, всі люди, які йдуть через рекрутинг, так само потрапляють на БЗВП. Інструктори кажуть, що це зовсім інші люди, ніж ті, яких спіймали представники ТЦК. Адже ці люди знають, що після БЗВП вони поїдуть в конкретну бригаду, на конкретну посаду, в конкретний регіон. І працюють вони краще.
Наші фахівці працюють, щоб людина швидко отримала всі документи, пройшла ВЛК, отримала супровід. Ми тримаємо контакт навіть після того, як людина потрапила в певну бригаду. Якщо щось не влаштовує, бувають різні стани, людина може звернутися до наших фахівців за порадою, щоб знайти правильне рішення.
Проєкт «Чоло і Тило» Дмитро знімає разом з дружиною Дар’єю Легейдою. Фото: youtube.com/@lfrecruiting
Ідея робити «Чоло і Тило» - моя, але подібних форматів було безліч
- Ви з дружиною Дар’єю Легейдою робите класний проєкт про роботу військоивх бригад «Чоло і Тило». Багато йде ресурсу, щоб зняти такі фільми? І чия це була ідея?
- До нас приїжджали британці, вони хотіли подивитися, як працює 1-й Центр рекрутингу, і ми їм показали один із перших випусків «Чоло і Тило». Опісля вони запитали: «Де ви берете гроші на все це?» Їм дуже сподобалася якість контенту. Вони думали, над цим проєктом працює дуже велика команда. Я пояснив, що я - актор, моя дружина - акторка, я зараз в ЗСУ, а вона допомагає.
Ідея була моя, але подібних форматів було безліч. Я фанат каналу Discovery. Колись на Discovery був формат, коли два хлопці їхали вивчати бойові мистецтва, наприклад, в школу айкідо. Один потрапляв до одного вчителя, другий – до іншого, у фіналі вони зустрічалися і проводили поєдинок. У нас в подібному форматі знімалося шоу «Орел і решка», коли двоє ведучих кидають жереб, який вирішує, хто живе на сто доларів, а хто - з золотою картою.
Отак і ми з Дашею потрапляємо до певної бригади. По дорозі граємо в «камінь, ножиці, папір» - і так хтось із нас потрапляє в бойову, а хтось - в тилову бригаду. Хто потрапляє в бойову, висвітлює бойові посади, а хто потрапляє в тилову бригаду - тилові, адже вони не менш важливі. Ті ж діловоди, бухгалтери, кухарі.
Та й взагалі цікаво, коли дві людини досліджують певний матеріал разом.
- Даша легко погодилась? Вона цікавиться військовою справою, наскільки я розумію з її інтерв’ю.
- Вона розуміє цей формат. Тим паче, у нас і тато служить в Повітряних силах. Вона свідома до цього. Якби кожен актор хоч трошки отак робив, як Даша - поїхати до хлопців, завезти їм щось, показати, як вони працюють…
Ми взагалі думали робити так: я і Даша їдемо в якусь бригаду, потім анонсуємо наступний випуск, де ведучими будуть, наприклад, Олександр Пономарьов і Руслана. Я хотів, щоб ведучі постійно змінювалися. Наступні, наприклад, Даніл Повар і Джозефіна Джексон чи Ксенія Мішина. Було б прикольно, щоб вони також приїжджали. І хлопцям дуже корисно, коли їх виривають зі своєї бульбашки, коли вони спілкуються з хлопцями, з дівчатами, знімальною групою, мають змогу просто попити чай, викурити цигарочку. Вони тоді розуміють, що потрібні, і це класно.
90% цього проєкту робить мій друг Мітя Гаврилов, бо він його знімає, фарбує, монтує. Наприклад, про 92-у окрему штурмову бригаду ім. кошового отамана Івана Сірка в нього було 20 годин відзнятого матеріалу. Щоб просто передивитися матеріал і почати з ним працювати, треба тиждень. Мітя малює титри. Допомагає наш друг Максим Нікітенко з Propeller Sound, який робить звук.
А нещодавно до нас прийшов хлопчина, який розуміється на маркетингу. Він знається на тому, коли контент треба викладати, які нарізки зробити, як анонсувати наступний вихід. «Медійка» має працювати, щоб люди це побачили. Зараз всі підрозділи розвиваються в цьому напрямку.
- Так, бо є медійно розкручені підрозділи, як «Ахіллес», наприклад, вони дуже медійні, а є менш публічні.
- Зараз всі бригади намагаються створювати свою «медійку». Здається, був наказ Генерального штабу розвивати свій рекрутинг, свою «медійку». Але дійсно є такі підрозділи, що дуже класно воюють, а «медійки» в них немає, у них немає на це часу.
У «Ахіллеса», ми знімали про них випуск, дійсно дуже дієвий підрозділ і потужна «медійка». У них вистачає на це коштів. Це теж певна комунікація – знайти кошти на рекламу. Це багато чого вартує.
Актору іноді вдається позніматися, і переважно це ролі військових. На зйомках серіалу «Прикордонники». Фото: instagram.com/prykordonnyky/
Під час перебування в ЗСУ розумію, що краще акторської професії немає нічого
- Якими професіями у війську найбільше цікавляться?
- Немає такого, що чимось більше, чимось менше. Просто зараз більш-менш розвинулися Сили безпілотних систем, люди цікавляться дронами.
Наприклад, нещодавно сидів на «обдзвонах». Мені дають список, і я телефоную людям, які залишали заявку на зворотний зв'язок. Набираю, а там дівчинка, їй лише 17 років, каже: «Я з Павлограду, хочу піти на дрони, що ви мені порадите?»
Дівчата хочуть іти на медиків, на управління дронами. Дуже багато молодих хлопців ідуть просто в стрільці.
Дуже багато вмотивованих людей звертається. Є навіть ті, яким 50, бо вони не хочуть сидіти на місці. Наприклад, звертається людина віком 50+, каже, що вміє паяти. Ми зв'язуємо з рекрутингом якоїсь бригади, в якої є НРК-системи, де людина може це робити.
Той же бліндаж зробити – на це треба руки. Якщо одну позицію спалили, розбили, хлопцям треба буквально за лічені години переїхати з місця на місце, а там уже - готовий бліндаж. Хтось має це все також робити.
- Ви розповідали, що на службу у Центр рекрутингу вас порекомендував ваш друг, актор Євгеній Ламах. Потім Женя мобілізувався через Центр рекрутингу, де ви тепер служите. Напевно, він радився, коли приймав це рішення? Ви вплинули?
- Ні, не я (сміється). У Центр рекрутингу я прийшов на етапі його створення. Керівництву мене порекомендував Женя, бо він з самого початку існування центру був дотичний до рекрутингу, багато допомагав з різних питань. Женя такий, що завжди допомагає. У вільний від зйомок час завжди приїжджав до нас у центр, допомагав по анімації, монтажу. І йому запропонували до нас. Як він сам сказав: «Буду тепер ще більше допомагати».
Ми знімали програму про наших рекрутів, Женя якраз саме в цьому наборі. Приїжджали до них на БЗВП, дивилися, як вони працюють. Хочемо поїхати, коли вони будуть випускатися. Компанія у них хороша. Йому подобається. Якщо ти сам перш за все людина, то і до тебе людське ставлення. Він там душа компанії. І інструктори його люблять.
- А як зараз у вас зі зйомками в кіно? Чи є можливість відлучатися? Коли ми з вами домовлялися зідзвонитися, ви сказали, що з 7-ї ранку вже на службі.
- Переважно це ролі військових. Бо грати військових – це класна пропаганда в хорошому сенсі цього слова, популяризація військової служби. Тому іноді відпускають за умови, що встигатиму виконувати всі завдання, які ставить командування в центрі, бо це дуже важливо.
З останнього – епізодична роль військового у фільмі «Вартові Різдва» та зйомки у другому сезоні серіалу «Прикордонники».
- Я чому ще запитала, бо завжди радію, коли командири відпускають акторів-військових позніматися, якщо є така можливість. Той же Володимир Ращук говорив, що це віддушина, можливість перезавантажитися. А відтак і у війську людина буде ефективнішою, бо вона може хоча б на деякий час зайнятися справою, яку любить.
- Під час мого перебування в ЗСУ я розумію, що краще акторської професії немає нічого. Коли потрапляєш на проєкт до суперрежисера, де працює суперкоманда, коли все в кайф, коли ти це любиш - це не робота. Що ще може бути краще?
Коли повертався в центр після зйомок навіть вночі, в мене стільки було енергії, щоб працювати, не можу передати. Це наповнює. І командир це дуже розуміє. Він дуже класна людина.
Іноді запрошують і мені вдається потрапити на дубляж масовки або невеличких епізодів. Ви збираєтеся компанією акторів, спілкуєтеся. І це все - імпровізація. Це такі круті відчуття!
