Реальна магія Валерія Шевчука: Україна прощається з класиком української готичної літератури
Відійшов у вічність класик української літератури Валерій Шевчук – письменник, публіцист, історик, літературознавець, один із останніх представників покоління дисидентів-шістдесятників. Постать неймовірного таланту, несподіваного бачення світу і майже нелюдської творчої працездатності. Він ніколи не писав на загал і не писав на «замовлення часу». Його прозу називають психологічною, химерною, готичною, а така сприймається не всіма. Але той, хто наважувався поринути у цей дивний світ мандрів, образів та філософій, вже не повертається таким, як був.
Про життя і творчість Валерія Шевчука - у матеріалі Коротко про.
«Почав читати і відчув, що зі мною щось відбувається»
Валерій Шевчук помер на 86-му році життя в реанімації лікарні «Феофанія» - про це повідомили його дві доньки Юліанна Шевчук та Мирослава Андрущенко. У медіа пишуть, що письменник мав загострення діабету, з яким давно боровся.
- У мене таке відчуття, що ми досі не усвідомили величі його особистості і значення його присутності в українській сучасній літературі. Він унікальний письменник, який вплинув на ціле покоління наших молодших прозаїків, - каже голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. – Літературознавство приділяло йому досить багато уваги, але все-таки недостатньо. Він митець світового рівня і був визнаний таким у Європі, коли Радянський Союз відмовився видавати книжки Шевчука.
Михайло Сидоржевський згадує, як особисто познайомився з Валерієм Шевчуком.
- Влітку 1980 року у Житомирі, де вчився в автошляховому технікумі, я випадково придбав у букіністичному відділі книгарні «Знахідка» дві повісті «Крик півня на світанку» і «Голуби під дзвіницею». Я не знав тоді нічого про їх автора, бо Валерій Шевчук десять років у нас не друкувався. Почав читати і одразу відчув, що зі мною щось відбувається - такий був потужний стиль його фантастичного письма. Коли вже вчився в Києві, в університеті, наш професор Василь Яременко на лекції згадав про творчість Валерія Шевчука. Я підійшов на перерві і сказав, що теж дуже ним захоплений. Професор відповів, що може нас познайомити.
Нинішній голова НСПУ згадує, як боявся, коли набирав номер телефона письменника.
- І голос тремтів, і руки тремтіли. А він сказав: «Приїжджай» і назвав адресу. Так кілька разів я був у нього, він мені багато розказував. Я все старався записати, а потім за його романом «На полі смиренному» писав курсову роботу. Я перечитав всю ранню творчість класика і був щасливий, коли його нарешті знову почали видавати в Україні. Востаннє ми бачилися торік – на 85-річному ювілеї Валерія Олександровича. Він тоді відпочивав у пансіонаті для ветеранів сцени в Кончі-Заспі під Києвом. Пам’ятаю, що був у доброму гуморі і тримався бадьорим, хоча був дуже хворий.
Валерій Олександрович ніколи не гнався за славою та почестями. Фото: ukrlib.com.ua
Старшого засудили, молодшого заборонили видавати
Любов’ю до художнього слова Валерій Шевчук «захворів» з дитинства за нестандартних обставин. У його домі було небагато книжок, але батько приносив їх з робочої бібліотеки. Татко майбутнього класика працював шевцем на фабриці в Житомирі, роботу доводилося брати додому, і поки батько допізна штиркав голкою, мати вголос читала йому книжки. Синів у кімнату не пускали, щоб не заважали пустощами. «А ми підповзали під двері й слухали… Це й допомогло нам із братом стати тими, ким ми стали», - згадував письменник в одному із інтерв’ю. (Старший брат - Анатолій Шевчук, відомий новеліст і літературознавець, помер у 2015 році.)
Проте одразу братися до пера Валерій не зміг. Спершу пробував вступити до Львівського лісотехнічного інституту, але не склав іспити і пішов працювати підсобним робітником на будівництво. Весь вільний час присвячував книжкам. Пізніше він говорив, що твори Івана Франка змусили його вивчати українську літературу за методологією, а Григорій Сковорода став учителем життя.
Літературний дебют стався у збірнику «Вінок Кобзареві», де у 1961 році вийшло його оповідання «Настунька». А до того було технічне училище, робота на бетонному заводі, вступ на історико-філософський факультет Київського університету. З вишу студента ледь не виключили за оповідання «Щось хочеться» у стінній газеті «Заспів». Університетська газета «За радянські кадри» піддала оповідку різкій критиці, і автора навіть викликали до КДБ.
До закінчення університету Шевчук був уже автором майже сорока новел, які друкувалися у журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна», а дві були перекладені іншими мовами. Коли вийшов зі стін університету, приїхав до рідного Житомира власкором від газети «Молода гвардія». Проте журналістська кар’єра тривала недовго – молодого чоловіка призвали до армії і відправили служити аж у Мурманську область.
У Житомир Валерій повернувся у 1966 році, коли КДБ розгорнуло репресії проти української інтелігенції. Жертвою переслідувань став і його старший брат. Працюючи у друкарні, Анатолій потайки робив лінотипний набір текстів дисидентського самвидаву, які Богдан Горинь (в майбутньому народний депутат України) відвозив до Львова для друку. Після арешту Гориня КДБ схопило і Анатолія Шевчука. У 1966-му його засудили до 5 років таборів суворого режиму.
Валерій важко пережив цю подію, бо вони разом із братом мріяли будувати літературну кар’єру. Але то були часи, коли перспективу мали тільки пропагандисти радянського соцреалізму і соцоптимізму. Валерія Шевчука за його особливий стиль зарахували до химерників і песимістів. Майже десять років він невтомно і невгамовно писав «у стіл», досліджував історію України і її фольклор.
Валерія Шевчука за його особливий стиль зарахували до химерників. Фото: ФБ Julianna Shevchuk
Вірний творчості і просвітництву
Долю Валерія Шевчука інколи порівнюють з долею Ліни Костенко. Обоє зазнали літературної блокади, але не зламалися, обоє зберегли свій унікальний стиль, вона – в поезії, а він – у прозі. Обоє були байдужі до слави та фанфар і любили усамітнитися від галасливого світу. Обоє з настанням незалежності не спокусилися політикою, залишаючись вірними тільки творчості.
Валерія Шевчука рідко можна було побачити на громадських заходах. З відгуків його знайомих, він був байдужий до веселих компаній і розваг. Його виходи на публіку мали суто просвітницьку мету. Свого часу письменник був ведучим історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України, викладав у Київському національному університеті, вів історико-суспільні програми «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство» на Українському радіо.
За книгу «Три листки за вікном» письменник отримав Шевченківську премію. Джерело: Yakaboo
Його перу належать близько пів сотні художніх та історичних романів, повістей, збірок оповідань, близько пів тисячі наукових і публіцистичних статей, перекладів творів давньоукраїнської літератури на сучасну українську мову.
Один з найвідоміших романів «Три листки за вікном» приніс Валерію Шевчуку Шевченківську премію у 1987 році і Премію фундації Антоновичів у 1990-му. Це роман-триптих, який відносять до барокової літератури. Письменник працював над ним майже 15 років. У романі порушуються проблеми пошуку свого місця в цьому світі, боротьби добра і зла, духовного і плотського, наступності поколінь. Давнина переплітається із сучасністю, присутні історичні та вигадані герої, реальні істоти і міфологічні - як Страх, Месія, Вогняний кінь. Сюжет настільки складний, що його неможливо викласти кількома словами, але він затягує читача, мов портал у інший вимір.
Валерій Шевчук сам все життя ходив через ці портали. І за часів незалежності його художні твори піддавали критиці через зависокий градус новаторства, психодрами, антиутопії і так звану реальну магію. Проте ці твори перекладені 22 мовами світу.
Два останні доробки Валерія Шевчука були видані у 2019 році. Це дві книги історичного твору «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII століть». Це понад тисяча сторінок про епоху українських гетьманів, повстання Северина Наливайка, Коліївщину, боротьбу українців за самостійність і осмислення цієї боротьби.
Є в доробку письменника і дитячі книги, і твори для підлітків. Фото: ФБ Горгона Бобровицька
