Плюшевий песик із сумними очима, м’якими вушками та довгими лапками, якого так і хочеться обняти, – це хібукі. Такий собі собака-обіймака, якого використовують для дитячої терапії. Іграшка може заспокоїти дитину, зняти стрес і навіть допоможе почуватись більш впевнено.
Хібукі-терапія – це ізраїльска методика, яка успішно прижилась і в Україні. Як психологічний та педагогічний інструмент її використовують у школах, для терапії дітей, які постраждали від військових дій. Також песик-хібукі допоможе і дітям із особливими освітніми потребами. Плюшевий собака може стати для дитини першим другом, якому можна довірити свої почуття.
Як працює така методика, Коротко про розповіла директорка Хмельницького міського центру комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Школа життя» Леся Шевчук.
У центрі «Школа життя», де надають послуги дітям з інвалідністю з 2001 року, є вже звичні методики - це комплексна реабілітація, яка включає денний догляд, заняття з логопедом, психологом і соціальним працівником, супровід під час інклюзивного навчання.
Але є ще й собака-хібукі, з яким тут працюють вже близько року. І працівники центру відзначають, що робота з цією іграшкою показує високу ефективність. Особливою рисою іграшки є її сумні очі та спеціальна тканина, яка створює заспокійливий тактильний ефект. Доведено, що така іграшка здатна "відчувати" емоції дитини, ніби розділяючи з нею тривогу й біль.
- Метод хібукі-терапії походить з Ізраїлю, де він уже давно став частиною державної системи підтримки дітей, які пережили психологічні травми, зокрема через війну. Основу підходу становить м’яка іграшка - песик-хібукі, що має довгі лапки з липучками, якими "обіймає" дитину за шию чи руку, створюючи відчуття підтримки та безпеки, - розповідає Леся Шевчук.
Назву метод отримав від самої іграшки, яка стала справжнім терапевтичним інструментом. Назва "хібукі" походить з івриту і перекладається як "обійми". Хібукі допомагає дітям зменшити тривожність, впоратися зі страхами та адаптуватися до нових або стресових ситуацій. Коли поруч немає близьких - наприклад, мами чи тата, - дитина може звернутися до песика як до емоційної опори.
- Ми запозичили цю методику, оскільки в умовах війни українські діти також зазнають значних психологічних навантажень. Особливо це важливо для дітей з інвалідністю та з розладами аутистичного спектра - багато з них не сприймають тілесних контактів з людьми, але охоче взаємодіють з м’якими іграшками. Через гру з хібукі їм стає легше, знижується рівень стресу, і як результат - заняття з фахівцями, такими як логопеди чи психологи, проходять продуктивніше, - підкреслює директорка.
У закладі працюють два спеціалісти - дефектолог і психолог, які пройшли ізраїльське навчання. Тільки після цього центр зміг отримати сертифікати й закупити 10 терапевтичних хібукі. Придбати їх у магазині неможливо - це запатентовані посібники, доступні лише після навчання.
- Методика адаптована під наші реалії. Коли ізраїльські фахівці читали лекції для наших спеціалістів, вони враховували український контекст. Підкреслювали особливості, які зважають на наші умови, ментальність і специфіку роботи, - розповідає Леся Шевчук про те, як вони отримували можливість працювати з хібукі.
Діти бачать в хібукі справжнього товариша, з яким можна гратися і якому можна довіряти. Фото: ХМЦКРДзІ "ШКОЛА ЖИТТЯ"
Леся Шевчук розповідає, що за розміром песик схожий на новонароджену дитину, тож його зручно тримати в руках. Спеціальна тканина, з якої зроблена іграшка, розрахована на сенсорне сприйняття, що особливо важливо для дітей із підвищеною чутливістю до дотиків.
Іграшка продумана до дрібниць - вона ексклюзивна й справді комфортна. Її можна обіймати й одночасно гратися вушками - зручно й заспокійливо на дотик. Вушка у хібукі дуже м’які, приємно м’яти їх у руках. Дотики до м’якої тканини допомагають дитині розслабитися, особливо коли вона тривожиться.
- Кожна деталь іграшки продумана: довжина лап, вуха, тканина, очі, розмір - усе осмислено й науково обґрунтовано. Усі ці особливості важливі для дітей з розладами аутистичного спектра, які не сприймають дотиків від людей, але охоче йдуть на контакт з хібукі, - підкреслює Леся Шевчук.
А ще у хібукі є свій власний життєпис: це або книжечка-комікс, або записочка в кишені на животику, або трохи більша книжка з історією песика, про те – звідки він, чим може поділитись зі своїм маленьким власником та що відчуває. Це допомагає встановити контакт між дитиною та іграшкою. А ще у цю кишеньку на животику хібукі можна покласти цукерку, записку, малюнок - будь-що!
- Наші педагоги продумали систему знайомства: що дитина може покласти в цю кишеньку або що вона сама хоче подарувати хібукі. Іноді це може бути квіточка, яку дитина намалювала, - усе залежить від фантазії, - каже пані Леся.
Для того, щоб працювати з песиком-хібукі, фахівці повинні пройти спеціальне навчання. Фото: ХМЦКРДзІ "ШКОЛА ЖИТТЯ"
Директорка розповідає показову історію.
- Одного разу в групі денного догляду дівчинка Катя дуже засмутилася, не отримавши улюблену іграшку. Вона заховалася й плакала. Ми запропонували їй піти до психолога, де вона зустрілася з хібукі. З цього моменту цілий день вона провела з собачкою: їла, гуляла, гралася - і заспокоїлася. Це стало її опорою, коли поруч не було мами.
А ще з песиком можна вигадати безліч забавок. Приміром, у центрі є т. зв. "армія" - так діти називають ряд із кількох хібукі. Вони вдягають їм заколки, пов’язки, кепки - граються з ними і хлопчики, і дівчатка.
Якщо між дитиною та іграшкою виникає емоційний зв’язок, вона може бути з нею увесь день. Іноді хібукі навіть дарують дітям - якщо бачать, що це справді допомагає. Але взагалі, згідно з методикою, терапію має проводити фахівець.
- У мене в кабінеті є хібукі. Коли діти приходять - одразу біжать до нього, беруть на руки і не хочуть відпускати. Вони знають, що у психолога можна погратися, прийти ще, - каже Леся Шевчук.
Методика хібукі розрахована на дітей до 8 років. Але в центрі, де працюють з особливими дітьми, іграшку дають і дітям до 17-18 років.
- Звісно, є затримки розвитку, психічні особливості - але це все просто діти. І вік не має значення, - каже директорка. - Іноді навіть мені самій хібукі допомагає. Буває стрес - він поруч, сидить, як друг, заспокоює. А ще він у мене завжди під рукою - бо через мій кабінет проходить дуже багато дітей. Навіть якщо просто зазирнули з коридору, де гуляли з мамою, - він завжди поруч. І вони вже знають, що це - той самий хібукі.
- Ефективність хібукі науково підтверджена, і кожна деталь іграшки - частина продуманої терапії. Але якщо хочеться попрацювати вдома зі своєю дитиною, заспокоїти її чи допомогти розкритися за допомогою іграшки, можна обрати альтернативу. Наприклад, піти з дитиною до магазину, вибрати улюблену іграшку. Придумати їй ім’я, історію. Сказати, що, коли мами немає поруч, ця іграшка її обіймає і захищає, - радить пані Леся.