Селятин — найгрозовіше село України: тут з дитинства вчать ховатися від блискавок
Це у містах мешканці бояться грому та блискавок. А у селі Селятин на Буковині така погода - звичайне явище. Це місце вважається найгрозовішим в Україні. Грози тут бувають 45 днів на рік, і більшість цих днів випадає на літо. Уявляєте - півтора місяця за вікном грім і блискавки! Тож гучною погодкою з небесними спалахами тут нікого не здивуєш.
Ховайся в молодняк і не стій під бугашем
Селятинські діти змалку знають, як поводитися під час грози. Застала на пасовищі чи в полі - лягай на землю подалі від самотніх дерев. У лісі - лізь у густий молодняк, лягай там. У старому лісі - теж лягай, але не під великими деревами.
Голова громади Селятина Валерій Полянчук. Фото: selyatynska-gromada.gov.ua
- Якщо ти в лісі в горах на висоті - краще постаратися спуститися вниз ще до грози, а якщо вже вона почалася - нікуди бігти вже не можна, залишайтеся де є, - ділиться з Коротко про секретами виживання в горах під час грози голова громади Валерій Полянчук. - На відкритій місцевості головне - не ховатися під самотніми смереками. Ми їх називаємо «бугаші». У моєму дитинстві дівчинка на два роки старша за мене була в полі з батьком - косили сіно. І під бугашем її блискавкою вдарило. Відкачали, ця жінка й сьогодні жива. Їй уже 50 років. Я й сам бачив, як блискавка навпіл смереку розколювала в полі.
Найдовша гроза тут тривала 37 годин поспіль без зупинки. Це було 1948 року - тоді негода почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30.
Це мальовниче карпатське село лежить на висоті понад 800 метрів посеред смерекового лісу. Тому, пояснюють місцеві, тут і гроза «ближче» - її більше чути, більше відчувається. Розташоване воно у Вижницькому районі Чернівецької області, на кордоні з Румунією.
Це мальовниче карпатське село лежить на висоті понад 800 метрів посеред смерекового лісу. Фото: wikipedia.org
Блискавка б'є з розеток
У Селятині навіть діти знають: якщо небо почорніло, треба обов'язково закрити вдома всі вікна та двері, щоб навіть найменший вітерець не продував. Протяги можуть притягнути блискавку.
- Відключаємо всі електричні прилади, зарядки, а краще взагалі пробки викрутити, - продовжує Валерій Полянчук. - Буває, якщо вдарить в електричні опори на вулиці - то з розетки полум'я може бити сантиметрів на десять. Але нічого. Люди адаптуються.
Селятин - це високогірний населений пункт, але дертися є куди. На відміну від багатьох інших гірських сіл, його занедбаним не назвеш. Це один із найстаріших населених пунктів Буковинської Гуцульщини. На початку XX століття тут проживало 15 тисяч мешканців, зараз у громаді залишилося чотири з половиною тисячі.
Колись звідси потяги ходили до самого Парижа! Було добре налагоджене залізничне сполучення з Віднем. Звідси до найближчого румунського населеного пункту, села Ульма, - 8 км. До аеропорту в Сучаві - 98 км. Місцеві розповідають, що румуни та липовани (невелика, близько 40 тисяч, релігійна група старообрядців) – жителі і Молдови, і Румунії - за Австрії, а потім за Румунії їздили в Селятин кіньми, а потім і залізницею торгувати фруктами, а звідси везли до себе ліс. Взагалі до Європи - рукою подати. Тому раніше це було не просто гірське карпатське село, а розвинене містечко.
- Але як прийшов Радянський Союз, усе знищили, - зітхають місцеві. - Залізницю закрили 1939 року. Після цього вулиці Селятина потроху почали пустіти.
Колись із Селятина ходили поїзди до Відня та Парижа, тепер це невелике село. Фото: ukrainaincognita.com
Синоптикам у Селятині не вірять
Тут кожен житель - сам собі синоптик і краще за будь-якого метеоролога знає, коли буде гроза, коли - легкий дощик, а коли буде сухо й сонячно.
- Та й не всі мають доступ до інтернету, - зазначає голова громади. - Люди дивляться в небо: «Буде веремнє». На гуцульському діалекті це означає, що буде суха погода. По хмарах дивляться: якщо "баранці" на небі - то через кілька днів може бути дощ. Якщо звичайна хмара, без "баранчиків" - буде сонячно й сухо. «Вазонки» плачуть, цибуля плаче - значить, буде дощ. "Плачуть" - це коли на кінчиках пагонів або рослин у горщику виступають крапельки. Таке буває за день-півтора до дощу.
Тут здавна користуються спостереженнями предків. Люди похилого віку так звикли - раніше не те що інтернету, радіо не було.
- Я своє раннє дитинство провів у Яровиці - це ще шість кілометрів вгору від села, там не було навіть електрики, - згадує Валерій Полянчук. - Баба з дідом виключно за прикметами визначали погоду. Пройшов, наприклад, вихор - такий невеличкий вітерець по полю, який піднімає сіно, значить, скоро буде дощ, треба йти додому. Дід навіть по сонцю орієнтувався, котра година.
Наближення грози місцеві відчувають.
- Якщо стоїть проїд - то після нього буде сильна гроза, - пояснює наш співрозмовник. – "Проїд" - це коли зверху йде холодне повітря, а внизу - спекотно, наче в лазні стоїте, дуже пече, аж піт стікає. Це ми, гуцули, так це називаємо. От якщо вранці проїд - то після обіду чекай грози. У нас тут грози такі, що від грому аж триповерхові будинки трясуться, вікна ходором ходять. Чим вище живете - тим більше відчувається.
Ще одна ознака - якщо йде велика чорна хмара. Тоді після грози може бути ще й град. У селі пригадують: тут град може сипати навіть не кульками, а поздовжніми крижинками розміром у два пальці.
- Ми навіть веранду забивали брезентом, щоб вікна не повибивало, такий потужний град був колись, - згадує Валерій Полянчук.
Грозовий сезон у Селятині - влітку. Особливо сильна гроза була нещодавно - у п'ятницю, 11 липня.
- У самому центрі села такі гуркоти були, що люди присідали й затуляли вуха, - розповідають місцеві. - Такі сильні грози бувають нечасто і приходять зазвичай після тривалого періоду гарної погоди. Буває, що й у хату вдарить. Пам'ятаю, блискавка під дах залетіла і пройшла наскрізь. Добре, що будинок не загорівся.
Місцева дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці XVII століття - пам'ятка архітектури державного значення. Фото: ukrainaincognita.com
Грози бувають і в грудні
Трапляються, каже голова громади, й аномалії.
- Пам'ятаю, 2004 року сильна гроза була на початку грудня, - розповідає Валерій Кузьмович. - Тоді був дуже теплий грудень. Вдень був плюс, а вночі могло бути кілька градусів нижче нуля.
Високо в горах на пасовищах жодних укриттів від негоди не будують. Колись їх робили, потім перестали. Вівці самі шукають, де сховатися - у чагарниках або під невеликими навісами. Але навіси для худоби мало в кого є. У пастухів - дерев'яні колиби. А так звикли перечікувати просто неба.
- Здебільшого загороджують частину густого лісу, щоб вівці забігали й ховалися, коли «б'є година» (коли сильні дощі. - Авт.) або коли "шарга" (коли в горах йдуть дощі зі снігом навесні. – Авт.), - зазначають місцеві.
Часом після дощів гірські села підтоплює. Через Селятин тече річка Сучава. Під час повені 2019 року річка забрала із собою складені дроворубами на березі колоди, дерев'яні кладки, мости «злизала».
- Ось навіть сьогодні в нас невелика повінь (18 липня. - Авт.), - розповідає Валерій Полянчук. - Річка тече через село. У сусідньому селі Шепіт під час великої повені у 2008 році вона виходила з берегів, прийшла в село, зробила коло, урвала дві дамби в ставках й впала у водоспад.
Втім, ніщо з цього місцевих не лякає. До гроз тут народ звиклий. Кажуть: "Ну а чого боятися? Стихія". Сильний буревій тут був у середині вересня 2017 року - він прийшов із Румунії, і його епіцентр припав якраз на це село. Тоді в Селятині повалило дерева, знесло дахи. На все про все вітру вистачило пів години. Але таке буває рідко, як і руйнівна грозова погода.
