“Церковна миша” чи черговий Корейко? Вдаючи банкрута, Микола Лагун судився за понад $100 млн в Лондоні
Колишній власник збанкрутілого “Дельта Банку” Микола Лагун має виплатити понад $100 млн компаніям з групи “Фокстрот” за боргами, які були забезпечені його особистим зобовʼязанням ще на початку 2010-х років. Таке рішення ще в березні 2024 року виніс Лондонський суд міжнародного арбітражу The London Court of International Arbitration (LCIA), проте публічно про нього не було відомо. З огляду на нещодавню перемогу держави у іншій справі про збанкрутілу фінустанову - Приватбанк - над його колишніми власникам, до справи “Фокстрота” проти Лагуна слід придивитися ретельніше. Адже вона щонайменше привідкриває завісу над реальним фінансовим станом колишнього власника “Дельти”, який уже який рік поспіль намагається створити для себе імідж “бідного родича”, що живе у австрійському Відні на зарплату консультанта у кількасот євро.
Швидкі кредити, вигідні партнерства
Щоб зрозуміти природу спору між “Фокстротом” і “Дельта банком”, слід повернутися у середину 2000-х років, коли Микола Лагун разом із нинішнім головою Російського державного фонду прямих інвестицій Кірілом Дмітрієвим вирішили заснувати в Україні потужний роздрібний банк. Після Помаранчевої революції країна була відкрита до нових інвестицій, а на “голодному” банківському ринку відкривались просто небачені можливості для заробітку: пересічні громадяни, які не мали доступу до кредитних карток чи споживчих позик, кинулись купувати собі побутову техніку, телефони, автомобілі і квартири на суми, яких вони також ніколи до цього не бачили.
Це призвело до стрімкого зростання імпорту, перекосу платіжного балансу і зрештою призвело до першої фінансової кризи 2008 року. “Дельта Банк” був одним із флагманів цього процесу. Видача позик за паспортом і кодом прямо в холі супермаркетів електроніки - була однією з “візитівок” фінансової установи. І звісно ж, торгові мережі змагались за такого “прискорювача продажів”: карусель кредитування працювала справно, але за це “Дельта” вимагала “привʼязки” - мережі мали розміщувати в банку чималі депозити, або й кредитувати фінустанову.
Приблизно так відбулось і з “Фокстротом”. Згідно з текстом судового рішення Лондонського арбітражу, який є в розпорядженні редакції, в 2012 році група компаній (через офшорні FG Financing та Nonolet) виділила кредит на майже $69 млн для “Дельта Банку” (а саме на компанію Jamico Finance Limited ("Jamico"), зареєстровану на Британських Віргінських Островах). Ці позики були забезпечені різними формами застави, включаючи особисті гарантії Миколи Лагуна і вчасно погашені.
Відтак в грудні 2013 р. додатково були виділені $50 млн на ще одну “дельтівську” офшорку - Silisten Trading Limited (також БВО). Крім особистих гарантій, Лагун також підкріпив позику акціями “Дельта банку” загальним обсягом до 20% капіталу. З усього боргу структури “Дельти” заплатили всього $5 млн. В 2015 році до банку завели тимчасову адміністрацію. Фактично можна припустити, що Лагун уже знав про майбутнє банкрутство фінустанови і просто брав кошти в борг у “Фокстрота”, аби вивести їх в офшори (про це, зокрема, свідчать нереальні для ринку того часу відсоткові ставки на рівні 24% в доларах для однієї з позик).
Примітно, що протягом всіх цих років “Фокстрот” судився з “Дельта банком” в Україні, зокрема, і за гривневі депозити, групу навіть звинувачували в намірі виведення активів зі збанкрутілої установи через схему “зливання” їхніх вимог у групу “депозитів на понад 200 тис. грн.” (на відміну від вимог юридичних осіб, вони переміщувались з сьомої в четверту чергу погашення). Українське правосуддя не надто шанувало вимоги мережі на 2,7 млрд грн. Відтак повернути понад $100 млн у Лагуна особисто компанія вирішила через Лондонський арбітраж, оскільки угоди підписувались кіпрськими фірмами за англійським правом.
Лондонська надія
До суду в Лондоні “Фокстрот” подав позов у березні 2022 року і уже за два роки отримав відповідне рішення про свою правоту. Під час арбітражного розгляду Микола Лагун висунув кілька основних заперечень проти позову. Мовляв, вимоги є простроченими відповідно до шестирічного терміну позовної давності згідно з англійським правом. Проте Трибунал відхилив ці аргументи, оскільки на особисті поруки (і погашення кредитів за ними) розповсюджується довший 12-річний термін позовної давності. Крім того, Лагун ставив під сумнів дійсність своїх підписів на поруках, стверджуючи, що вони не були належним чином засвідчені або що він фактично їх не підписував. Трибунал розглянув докази, включаючи свідчення свідків, і дійшов висновку, що підписи Миколи Лагуна на поруках були належним чином засвідчені та відповідають вимогам. Низку інших аргументів захисту Лагуна суд також відхилив.
Згідно з Остаточним Рішенням, Микола Лагун зобов'язаний сплатити позивачам сумарно $117 млн. ($50 млн боргу і решта - відсотки), а також понад 3,5 млн фунтів стерлінгів юридичних витрат і арбітражних зборів.
На цьому фактично вичерпується лондонська історія і починаються запитання до українських справ колишнього власника “Дельта банку”. Очевидно, що група компаній “Фокстрот” навряд чи стала б витрачати понад 2,5 млн фунтів стерлінгів на юридичний супровід справи протягом двох років, якби її шанси на повернення понад 100 млн доларів кредиту - та ще й не з юридичної особи, а безпосередньо з Миколи Лагуна - не дорівнювали хоча б 50%. А отже, група мала б розраховувати на те, що екс-банкіра є активи, що покриють принаймні значну частку цих вимог. Тим більше враховуючи, що “Фокстрот” - далеко не єдиний кредитор екс-власника “Дельти”, який би хотів отримати сатисфакцію за втрачене майно, хай навіть минуло уже понад 10 років з моменту його втрати.
Прихований “Корейко”?
Якщо це припущення відповідає дійсності, а також виходячи з того факту, що Микола Лагун, спільно з іншими екс-представниками керівництва фінустанови активно брали участь у судовому процесі (це випливає з матеріалів судової справи) - можна також припустити, що їхні витрати на юристів були якщо не співмірними з “Фокстротом”, то точно вагомими. Згідно з даними судових матеріалів, Лагуна в суді представляли Mr John Marjason-Stamp, Mr Sam Cheesbrough, Ms Michelle Duncan, Mr Stephen Karori and Ms Lucy Needle із компанії JOSEPH HAGE AARONSON LLP, а також Anthony Peto з BLACKSTONE CHAMBERS. Перша фірма, за даними Legal500, посідає перше місце в Лондоні у категорії “Податкові судові процеси та розслідування”, а друга - в низці інших категорій. Тож навряд чи послуги їхніх адвокатів коштували дешево.
Якщо Микола Лагун може собі дозволити таких юристів, а також якщо потенційно він може виплатити (і ймовірно тепер виплатить) групі “Фокстрот” понад $100 млн (або близько 5 млрд грн.) - то закономірним є питання про перспективи повернення коштів, виведених з банку - українській державі. Слід нагадати, що за загальним консенсусом, орієнтовна сума збитків, завданих діяльністю Лагуна через виведення коштів рефінансування, а також кредитів від державних Ощадбанку і Укрексімбанку, і сума вимог Фонду гарантування вкладів, який виплачував депозити ошуканим вкладникам “Дельти”, сягає 50 млрд грн.
В серпні 2023 року Лагун ініціював процедуру власного банкрутства як фізичної особи, застосувавши для себе норми і процедури, передбачені для малозабезпечених верств населення. Він визнав близько 7 млрд грн. вимог до себе з боку державних банків, проте просив у суду списати 6 з них. При цьому залишок у розмірі приблизно одного мільярда гривень Лагун обіцяв гасити зі своєї жебрацької зарплати у Відні в розмірі кількох сотень євро. Також він пропонував банкам в якості погашення боргу свою колекцію годинників, що заарештовані як речовий доказ в одній із численних кримінальних справ про розкрадання державних коштів.
З 2022 року Лагун перебуває у Відні і включається на судові засідання тільки по відеозвʼязку. Судові процеси та численні розслідування проти нього тривають вʼяло, тільки наприкінці 2023 року його оголосили в міжнародний розшук. Натомість в Україні, як неодноразово писали медіа, на нього працює ціла міні-імперія - від обʼєктів нерухомості в окупованому Криму до численних земельних ділянок під забудову, комунального та фінансового бізнесу, записаних на підставних осіб. Щоб уникнути екстрадиції з Австрії, ще в 2014 році Лагун оформив собі російський паспорт, так само згодом зробила і мати його малолітніх дітей, колишня голова правління “Дельта Банку” Олена Попова.
Зараз в медіа та в експертних колах активно обговорюється питання екстрадиції Лагуна в рамках ініціативи Президента Володимира Зеленського із повернення в Україну олігархів, що переховуються в Австрії від правосуддя. Крім того, обговорюється питання запровадження проти нього санкцій задля конфіскації цих активів і подальшого погашення боргів перед державними установами. Нещодавній кейс торгового центру “Гулівер” показує, що список законних механізмів отримання контролю над активами проблемних власників є фактично невичерпним.
Відтак, якщо перебуваючи в Австрії в “підвішеному” статусі, Лагун може при цьому підтримувати участь в коштовному судовому процесі і при цьому бути готовим виплатити за судовим позовом понад $100 млн - це може відкривати нові перспективи для його опонентів в українських судах, зокрема і в частині пошуку додаткових ресурсів для існування “жирових запасів” колишнього банкіра. Свого часу у справі “Приватбанку” уряд не поскупився і винайняв відоме і ефективне детективне агентство Kroll задля пошуку і блокування активів Ігоря Коломойського та його партнерів по всьому світу. Компанія також шукала і активи Лагуна, проте, ймовірно, менш успішно.
Однак справа “Фокстроту” показує, що потенціал ще не вичерпано. До розшуку і вилучення статків екс-фінансиста очевидно варто залучити і інші структури, бо ця задача варта ресурсів, які вона може принести платникам податків та українському бюджету. Зрештою, ефективний розшук активів олігарха, який має прямі контакти з росією, міг би стати гучною історією успіху для правоохоронних органів та оновленого Агентства з розшуку та повернення активів, продемонструвавши, серед іншого, і міжнародним партнерам України готовність до прикладення реальних, а не міфічних зусиль до притягнення до відповідальності за розкрадання країни усіх причетних, незалежно від строку давності чи звʼязків із попередніми чи теперішніми чиновниками.
