"У нас усі дні – понеділок": як рятують тварин у єдиному в Україні ветеринарному шпиталі
З початку повномасштабного вторгнення у Хмельницькому функціонує перший та єдиний у країні ветеринарний госпіталь військового профілю, де ветеринари цілодобово рятують тварин. І не лише службових, допомагають і домашнім, і диким, які постраждали на лінії фронту, вивезеним із небезпечних регіонів. Та що там, поза увагою фахівців не залишалися навіть горобці.
Про лікування героїчних тварин, їх подальшу долю та про самовіддану роботу ветеринарів Коротко про розповів начальник Першого військового госпіталю, професор, заслужений ветеринарний лікар України Кирило Чумаков.
Лікар Айболіт і лисеня Буча
- Кириле Анатолійовичу, як почалася історія вашого госпіталю? Чи пам'ятаєте ви своїх перших пацієнтів? Хто то був?
Кирило Чумаков любить тварин, і вони відповідають йому взаємністю. Фото з особистого архіву Кирила Чумакова
– Звичайно, пам'ятаю. Організували його кінологи Міністерства внутрішніх справ ще 2017 року – як перший польовий госпіталь ветеринарної медицини. На початку 2018-го розпочали роботу. Тоді у Сєвєродонецьку, Маріуполі, Лисичанську, Дніпрі, Слов'янську – по всій лінії фронту – провели понад 500 операцій пораненим тваринам.
- Так багато…
- Так, тому що аналога у нас не існувало. Ми були першими ветеринарними лікарями на передовій.
Перший пацієнт з'явився через тиждень після початку війни, коли ми приїхали за викликом на Київщину, яка ще була під окупантами. Зробили трахеотомію службовому собаці з осколковим пораненням грудної клітки прямо в польових умовах.
У Хмельницькому, де ми постійно, на початку війни було дуже багато біженців, переселенців.
У центрі міста є кінотеатр імені Шевченка, дуже велика старовинна будівля із двома залами. У Києві ухвалили рішення зробити там пункт тимчасового перебування біженців. З одного боку кінотеатру зробили пункт, де були переселенці з тваринами.
Напевно, вперше в історії України в театрі стояв операційний стіл, лампа, там проводились операції, ампутації тощо. Мої лікарі цілодобово протягом двох років чергували в цьому кінотеатрі.
Тоді в день приймали по три, чотири, п'ять, десять, дванадцять собак та котів із Харкова, робота велася цілодобово. Якщо виникали тяжкі випадки, ми відвозили тварину машиною та оперували її у шпиталі.
– Ви кажете, їздили на Київщину. Що там відбувалося під час визволення?
– Ми знаходилися на Київщині близько двох тижнів. За перший тиждень встигли прооперувати службових собак. Потім волонтери попросили подивитися на страусину ферму, яку окупанти повністю розстріляли, - це понад 200 страусів. Потім звернулися правоохоронці: у Ворзелі окупанти спалили стайню. Я разом із прокурором описував трупи коней.
А ще до нас звернулися із Гостомельського реабілітаційного центру диких тварин під керівництвом Едуарда Глоби. Ми приїхали та побачили, що окупанти заїхали танком прямо на територію реабілітаційного центру, знесли ворота, зайняли будинок. Едуарду, його співробітникам, мамі, дітям довелося ховатися.
На подвір'ї було велике озеро, де жили ондатри, бобри, лебеді, червонокнижні птахи - вони всіх перестріляли, включаючи мавп. Ми десь тиждень сиділи в Едуарда, оперували приматів, дикого буйвола, кангала. У реабілітаційному центрі стільки тварин потребували допомоги, що ми повернулися на 3-4 дні пізніше. А за правилами я обов'язково повинен вказати, в який день виїхав і в який прибув, бо це армія.
Врятована лисиця Буча залишилася жити із ветеринарами. Фото з особистого архіву Кирила Чумакова
- Такі екзотичні пацієнти...
- Був ще один незвичний пацієнт. Коли були на Київщині, до нас підійшли дві дівчинки-близнючки років шести-семи, я їх запам'ятав за жовто-блакитними бантиками, і запитали: “А хто у вас військовий доктор Айболіт?”. Дістали зі старої сорочки маленьке звірятко – все у опіках. Спочатку здалося, що це кошеня, придивився - лисеня.
Ми обробили його пантенолом і привезли до Хмельницького. Назвали лисеня Бучею, бо знайшли його у Бучі. Тепер ця лисиця живе у нас у шпиталі вже три роки. Красуня. Але через отримані під час війни травми не може жити в дикій природі: у неї пошкоджені передні лапи.
Така ж доля у єнота із Сєвєродонецька. Його теж передали нам на лікування на початку війни. Він мав тяжке поранення, і зараз він теж живе у нас.
- Чи багато у вас таких тварин, які лишилися жити при госпіталі?
– Ні. Розумієте, ми насамперед займаємося лікуванням службових тварин. Бажано, щоби на території не було інших видів. Але зараз у нас уже живуть четверо таких підопічних: лисиця, єнот, малинуа з 15 осколковими пораненнями, який більше не може служити і виявляє агресію через контузію, і німецька вівчарка, списана з МВС після тяжкого поранення. Ми не можемо їх ні приспати, ні передати – тому вони залишаться у нас назавжди.
Крім того, є два лелеки без крил і ворон - усі з Сєвєродонецька, а також поранений канюк. Інші тварини – службові собаки. Зараз у нас їх 12, усі перебувають на лікуванні та реабілітації.
Головні пацієнти ветеринара – службові собаки. Фото з особистого архіву Кирила Чумакова
Лікувати службових собак доводиться і на передовій
- Зараз ваш шпиталь рятує поранених службових собак, і, очевидно, вам і вашим колегам часто доводиться виїжджати у зону бойових дій? Чи багато у вас співробітників у шпиталі?
- Скажу чесно: коли постало питання, хто поїде на передову, жоден лікар не зголосився подивитися на поранених та контужених собак – ми за це і взялися.
Я не маю права називати точну кількість персоналу, але на 26 тисяч службових тварин по всій країні ми – перший та єдиний ветеринарний госпіталь в Україні.
"Любіть своїх тварин. Тварина ніколи не зрадить", – Кирило Чумаков. Фото з особистого архіву Кирила Чумакова
- З якими викликами ви стикаєтеся найчастіше у польових умовах? Це відсутність стерильності, медикаментів, обладнання?
- Щодо обладнання, у нас усе своє, нам багато допомагали. Щодо стерильності, яка може бути стерильність у окопі чи бліндажі? Були операції, коли солдати тримали над нами простирадло, встаючи на стільці, щоб пісок не сипався в рану, поки ми оперуємо. Звичайно, набагато краще, коли тварину госпіталізують та оперують на базі з умовами. Але іноді доводиться оперувати прямо в дорозі чи на передовій.
Наприклад, ми везли з Дніпра знаменитого собаку Грозу з Донецького кінологічного центру - це собака-легенда, який врятував тисячі людей у Маріуполі. Ми дорогою кожні 20-30 хвилин зупиняли машину, надавали йому допомогу, перемикали крапельницю і так далі. У животі у нього було 12 уламків - увесь час треба було підтримувати, щоби довезти і потім прооперувати. На щастя, Гроза вижив та прожив ще два роки. Помер рік тому від старості, йому було 15 років.
- З якими пораненнями у тварин ви стикаєтеся найчастіше?
- В основному, це контузії, травми після опіків та атак, опіки по тілу тварин, осколкові поранення, кульові поранення та травматологія.
Наприклад, у кінологічний центр потрапляли тварини із вольєрів, завалених залізом, цеглою. Ви розумієте, що це переломи кінцівок, і переломи кісток черепа, і переломи хребта. За таких травм може бути все.
Окрім травматології, службові штатні тварини, які на передовій, хворіють на ті ж хвороби, що й цивільні пси у мирний час: інфекції, глистні інвазії, проблеми опорно-рухового апарату та шлунково-кишкового тракту.
Зараз шлунково-кишковий тракт у них сильно страждає, тому що немає нормального раціону. Який може бути раціон, якщо у кінологічному центрі тварина все життя їла кашу з м'ясом, а на передовій годують сухим кормом? Відбувається серйозний збій. Але головне - це контузії.
Доктор Айболіт та легендарний пес Патрон. Фото з особистого архіву Кирила Чумакова
Лікування скальпелем та молитвою
- Ви казали, що у вас при госпіталі живуть малинуа та німецька вівчарка, які вже не можуть служити. А що відбувається з рештою собак, які не можуть повернутися до служби?
- У нас не було жодного випадку, щоб службового собаку приспали за віком або зробили евтаназію. При кожному кінологічному центрі, наприклад у МВС, якщо собачку списують за віком, вона йде на пенсію і залишається назавжди в пансіоні кінологічного центру.
Як можна приспати собаку, який 10 років служив - ловив злочинців, шукав зброю, наркотики, тіла, зниклих дітей? Всі вони доживають у кінологічних центрах і, як правило, закріплюються за тим самим кінологом, який із ними працював усе життя. Часто кінолог забирає свого старого собаку додому.
- Чи є випадки, які вам найбільше запам'яталися, найбільше вразили?
- Знаєте, мені запам'ятовуються всі випадки, я ставлюся до всього дуже серйозно. Навіть ті два горобці, яких привезли нам спецслужби – вони впали на капот їхньої машини.
Посадили горобців у клітку, де колись жили у нас папуги. Горобці у нас були жирні, блискучі. Ми всім колективом бігали ловили їм мух, напували їх антибіотиками, підтримували. Хлопці назвали їх Клава та Коля – вони співали, цвірінькали, їли мух. Було смішно. Потім юннати забрали цих горобців.
Коли мене запитують, який випадок запам'ятався найбільше чи якась тварина більше за інших допомогла для майбутньої перемоги, я відповідаю так: не собака і не кінь - все, що дихає, будь-яка тварина славить Бога.
Кожна тварина надає необхідну допомогу для майбутньої перемоги. Навіть дика, навіть промислова тварина, з якої отримують молоко чи м'ясо, - все на благо людині.
У нас не було жодного випадку, щоб службового собаку приспали за віком або зробили евтаназію
– Ви постійно працюєте в умовах стресу. Доводиться бачити серйозні поранення, смерть, страждання тварин. Як справляєтесь із психологічним навантаженням?
- Вже ніяк не впораюся у своєму віці, просто роблю те, що маю робити, і читаю молитву. Ось і все. У мене в операційній висять два образи. Мої лікарі навіть знають, що можна самим прочитати молитву, якщо мене немає, перед операцією. У нас це дуже серйозно.
- А яку саме молитву ви читаєте?
- Читаємо молитву Агапіту Печерському, його мощі перебувають у Києво-Печерській лаврі. Ну і ще цього року мене нагородили медичним “Оскаром” – орденом святого Пантелеймона. Тому ми повісили ікону святого Пантелеймона, читаємо і йому молитву. Я жартую: якби мені орден не дали, то я, мабуть, і не читав би молитов.
- З початку повномасштабної війни тварин до вас надходить більше чи все ж таки менше?
- Кількість приблизно та сама. По-перше, щодня лікарі проводять обстеження військових тварин, які знаходяться поблизу нас, – це Кам'янець-Подільський, Вінниця, Хмельницький. По-друге, ми щодня приймаємо службових тварин. Ситуації різні: від стерилізації до інфекційних хвороб, від контузій до травм – особливо у тих тварин, які повернулися разом із кінологами після ротації з передової. Робота у нас є щодня.
- А ви колись відпочиваєте? Чи є у вас вихідні?
- У нас усі дні – понеділок.
- Ви плануєте так працювати до кінця війни? Які плани на майбутнє?
– Плани на майбутнє? Щоб війна скінчилася. Щоб перемога прийшла швидше. Щоби вдома все було добре, щоб у моїх колег на роботі все було добре.
Поруч зі мною залишилися люди, які справді люблять свою країну та люблять тварин. Решту я вигнав.
У команді Кирила Чумакова залишилися ветеринари, які по-справжньому люблять свою країну, тварин та не бояться ризикувати. Фото з особистого архіву Кирила Чумакова
