Особливий випадок: ветеран АТО десять років не знав, що числиться в СЗЧ
Ми не беремося називати цю історію унікальною. Навіть можемо припустити, що таких вже може бути з десяток чи більше. І, на жаль, можемо прогнозувати, що такі будуть ще. Самовільне залишення військової частини - це тяжка стаття Кримінального кодексу, по якій припускається найбільше порушень і в той же час стається багато непорозумінь та помилок, які можуть мати довге відлуння. У нашому випадку минуло майже 10 років, як законослухняний чоловік, ветеран Антитерористичної операції дізнався, що є фігурантом кримінальної справи і на нього чекає суд. Чому так сталося, Коротко про розповів військовий адвокат, юрист Центру надання підтримки ветеранам Роман Лихачов.
Працював у енергетиці і виїздив за кордон
До військкомату - тоді ще так називалися нинішні ТЦК та СП - 24-річний львів’янин Микола (ім’я змінене) зголосився добровольцем у 2014 році, коли на сході України було оголошене АТО. Воював, у 2015 році отримав важке поранення, через яке мусив довго лікуватися. Повернувся до військової частини і невдовзі у 2016-му, коли вийшов указ президента про звільнення в запас третьої черги часткової мобілізації, повернувся до тилового життя та почав працювати за своїм вузівським дипломом в енергетичній галузі.
- На роботі мій підзахисний був оформлений абсолютно офіційно, виїздив за кордон, з часом вдруге одружився. Він вів абсолютно відкрите, вільне життя, аж поки у 2024 році не дізнався від батьків, що в їх будинок приходила поліція, - розповідає Роман Лихачов.
Такою звісткою Микола був дуже здивований. Спершу подумав, що могли бути питання від ТЦК, але всі документи тримав у порядку - стояв на обліку, мав дійсну відстрочку як батько трьох неповнолітніх дітей від двох шлюбів. Почав цікавитися, що за проблема, і виявилося, що дев’ять з лишком років він нібито перебуває в розшуку, хоча документів про те, як «шукали», за твердженням адвоката не було.
"Єдиним махом двадцятьох побивахом"
Ветеран АТО виявився фігурантом кримінальної справи за ч. 4 ст.407 Кримінального кодексу - "самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду".
- В ті часи, як і зараз, практикувалися так звані зведені підрозділи - роту з однієї частини могли відправити до іншої, - продовжує Роман Лихачов. - Так планували з однією з рот у 2015 році. Однак у процесі переведення з різних причин - хтось не доїхав, з кимось помилилися - в СЗЧ зарахували більше 20 військовослужбовців. В цьому списку опинився і мій клієнт, хоча на той час він уже був з пораненням у госпіталі. Рапорт на СЗЧ підписав навіть не командир його підрозділу, а хтось тимчасово виконуючий обов’язки - одним махом на всі два десятка військових.
Що відбувалося з кримінальним провадженням, можна тільки фантазувати. У 2015-му відкривала його військова прокуратура, якої вже немає, а вигулькнуло воно у 2024-му в Державному бюро розслідувань, якого тоді не було. І що цікаво: попри величезну кількість свіжих справ із СЗЧ на сучасному етапі війни оця запилюжена і залежана дуже оперативно була взята в роботу. До суду, каже адвокат, обвинувальний акт відправили буквально за один день, нічого не з’ясовуючи.
- Чоловік був просто в шоці від такого перебігу подій, - зазначає Роман Лихачов.
Таких історій буде ще багато
На щастя, суд почався, коли добігали кінця строки давності.
- Ми могли поборотися за виправдання, навіть хотіли допитувати свідків, але розшукати їх зараз надзвичайно важко - хтось воює, хтось поїхав з країни, когось уже нема. Так й навряд чи люди могли б щось згадати, коли стільки збігло води, - продовжує адвокат.
Правозахисник відмічає, що виправдання - це ще те випробування. Прокуратура зазвичай до останнього наполягає на покаранні - доводиться проходити апеляцію, касацію… У даному ж разі варіант закрити справу у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності влаштовував і захист, бо економив час та нерви, і сторону обвинувачення, оскільки йшлося про нереабілітуючу підставу.
- Подаючи клопотання про закриття справи за строками давності, мій підзахисний втратив можливість претендувати на компенсацію від держави за незаконне обвинувачення. Але отримати таку сатисфакцію надзвичайно важко - тільки через Європейський суд з прав людини, - зауважує правозахисник.
Що було б, якби справу знайшли не через десять, а через сім років? У 2015 році діяла санкція від 3 до 7 років позбавлення волі, тобто загрожував реальний строк. Або умовна, але судимість - тоді суди здебільшого давали іспитовий термін звинуваченим у СЗЧ.
Тепер уявимо, що подібна історія перекладається на мову Кримінального кодексу зразка воєнного стану. Пом’якшення покарань за військові злочини, в тому числі за СЗЧ, зараз заборонене: від 5 до 10 років, і крапка. Тобто тим, чиї справи зненацька «знайдуться» до сплину терміну давності, реально загрожуватиме в’язниця. А варіантів багато: людина може зникнути безвісти, а насправді втратити пам’ять, опинитися в полоні, її ім’я загублять в бюрократії, бо військові частини розкидані ротами по різних напрямках, облік особового складу дуже важкий.
- Історії з неправомірними зарахування до СЗЧ виникають вже зараз і будуть виникати, - переконаний Роман Лихачов. - Після війни може виринути багато справ, за якими треба буде ухвалювати спеціальне процесуальне рішення або оголошувати загальну амністію.
Зараз же тим, хто повертається із СЗЧ до війська, правник наполегливо радить займатися закриттям своїх кримінальних проваджень. Бо просто так нічого не минається.
