Танцює навіть на протезах: ветеран, який втратив обидві ноги, відкрив у Львові студію танцю
Займався танцями з дитинства, на паркеті зустрів майбутню дружину. І продовжує танцювати навіть на протезах. Більш того, ветеран «Азову» Олександр Жавненко відкрив власну студію танцю. З ким затанцював, вперше ставши на протези, чому 14-річна Яна Степаненко пробігла за нього 5 кілометрів, а також як отримав грант від держави на власний бізнес - ветеран розповів Коротко про.
Мрія - одна на двох
"Вихилясник" чи "присядок" не зробить, а от більш легкі основні кроки на «раз і два» цьому чоловіку під силу.
- Все життя танцював, тому, очевидно, що і зараз продовжую це робити, - усміхається Олександр Жавненко.
І розминає ноги, тобто протези. Обидві ноги чоловік втратив на війні. Але воліє не про це розповідати, а про власну студію танцю. Новий танцювальний простір Yavir Dance Space з’явився у Львові нещодавно, з легкої руки ветерана Олександра Жавненка та його дружини Марічки.
- У нас є два зали з професійним обладнанням, - розповідає Коротко про Олександр Жавненко. – Загалом Yavir Dance Space розташований на 300 квадратних метрах, обладнаний для занять різними напрямами танцю як для дітей, так і для дорослих. От приводять батьки діток на танці. І, поки малі займаються, ми вирішили запропонувати дорослим використати ці години з користю і самим спробувати свої сили в хореографії чи стретчінгу. Також плануємо проводити майстер-класи, різні культурні події.
- Такий танцювальний простір – це була ваша мрія? – запитуємо.
- Зізнаюся, спочатку це була мрія моєї дружини, - каже чоловік. – А я вже підтримав її і в процесі роботи сам захопився. Так вийшло, що в нас з’явилася одна мрія на двох. До речі, кохану я зустрів на паркеті: разом відвідували народний ансамбль танцю «Мрія», що у Львові.
На танці маленького Сашка привела мама. Тричі на тиждень хлопчик відвідував хореографічні заняття. Інколи не хотів йти, у підлітковому віці навіть подумував кинути хореографію. Але на паркеті почувався як риба у воді.
У «Мрії» зустрів майбутню дружину Марічку. Спочатку зустрічалися, згодом побралися. Танці у «Мрії» були спільним хобі. Але подружжю треба було заробляти на хліб: Олександр працював у сфері туризму, а Марічка навчала дітей хореографії у різних закладах, а згодом створила власний танцювальний дитячий колектив «Явір». Займалася з дітьми в орендованих спортивних чи актових залах львівських шкіл. У подружжя було багато планів на майбутнє, але тут сталося 24 лютого 2022 року.
Власний танцювальний простір спочатку був мрією Марічки, а Олександр підтримав ідею коханої. city-adm.lviv.ua
«Ми ще станцюємо разом»
З початком повномасштабного вторгнення Олександр почав волонтерити. А після народження донечки Ліни долучився до бригади спеціального призначення «Азов», служив оператором дронів. В один із днів минулої осені снаряд російських військ поцілив у позицію Олександра. Після вибуху військовий намагався покинути укриття, але після першого ж кроку упав: одна нога була майже відірвана. У стані шоку Сашко встиг накласти турнікет, і незабаром його евакуювали медики. Але попри старання лікарів, обидві ноги довелося ампутувати.
- Пам’ятаю, як Марічка з маленькою донечкою приїхала до мене у госпіталь і сказала, що ми ще станцюємо разом, - усміхається Олександр. – Тоді я в це мало вірив.
Захисник проходив лікування у центрі «Незламні», що у Львові. Тут познайомився з 14-річною Яною Степаненко, яка втратила обидві ноги під час ракетного удару по краматорському вокзалу. Вони потоваришували, і Яна вирішила пробігти на марафоні у Токіо заради Олександра Жавненка. Її метою було здолати 5 кілометрів і зібрати «азовцю» на два спортивні протези.
Дівчинка пробігла заплановану дистанцію Тokio Friendship Run, що входить до шести найбільших світових забігів серії World Marathon Majors. Яні вдалося зібрати частину потрібної суми для протезування Олександра, а решту назбирали завдяки благодійникам.
14-річна Яна Степаненко здолала 5 кілометрів на марафоні в Токіо, щоб зібрати «азовцю» на два спортивні протези. Фото: Instagram unbroken.ukraine
Коли Олександр опанував протези, він… почав танцювати. Свій перший танець після поранення Сашко, у парі з коханою Марічкою, виконав в одній із найромантичніших локацій Львова - Будинку вчених.
- Я не знав, чого очікувати від цього танцю, але мені так сподобалося, - пригадує Сашко. – Хотів затанцювати з дружиною і зміг. Нічого не боліло, нічого не тиснуло, на відміну від буднів, коли навіть на кухні важко пересуватись. Я робив те, що люблю.
Пів мільйона від держави
Робити те, що любить, вирішив і надалі. У центрі «Незламні» Олександр долучився до безкоштовного бізнес-курсу від проєкту ReStart «Від ідеї до ветеранського бізнесу». Саме там він розробив план відкриття власної танцювальної студії і згодом отримав грант від держави - 500 тисяч гривень на реалізацію їхньої спільної з дружиною мрії.
- Оскільки Марічка 14 років навчає дітей хореографії, а 6 років керує дитячим танцювальним колективом «Явір», і в її здобутку чимало напрацювань, ми хотіли мати такий простір, який би дозволив розвивати цей напрям, - каже чоловік. - Отримали грант, орендували приміщення, вклалися в ремонт, найняли працівників. Дружина продовжує займатися хореографією, я також щодня зазираю до танцювальної зали. Гопак не затанцюю, але щось порадити, підказати юному танцюристу, як, наприклад, поставити ногу - можу.
- Чи можна говорити, що танці – справа вигідна? На хліб вам вистачає? - запитую.
- Поки важко говорити, але, думаю, вистачить, - сміється Олександр. – Насправді умови гранту хороші і прозорі: все офіційно, платиш податки, наймаєш офіційно працівників. Ціни в нас помірні. Якщо купувати дитячий абонемент на 8 відвідувань танцювальної групи, то одне заняття коштуватиме приблизно 140 грн.
Розмову з Олександром завершували вже в автобусі. Ветеран вирушав до Словаччини на тренування зі следж-хокею (адаптивний вид спорту, розроблений для людей з інвалідністю). З командою готується до участі у чемпіонаті світу, який відбудеться у 2026 році.
У команді зі следж-хокею грають і ветерани, які втратили кінцівки на війні, і ті, хто має порушення опорно-рухового апарату, а також цивільні з інвалідністю. Фото: ФБ Galyna Kuryvko
До речі, у хокейній команді пліч-о-пліч грають і ветерани, які втратили кінцівки на війні, і ті, хто має порушення опорно-рухового апарату, а також цивільні з інвалідністю.
- Кожному ветерану важливо мати однодумців, важливо не замикатися у собі, а спілкуватися, ділитися емоціями, - на завершення розмови каже Олександр. – Особисто мені надважливою є підтримка сім’ї. Але я розумію, що не всі мають родину. Тому раджу шукати осередки ветеранів, які вже пройшли свій найскладніший період. Гуртуйтеся, підтримуйте один одного, займайтеся спортом чи якимось іншим хобі. Живіть на повну, всім бідам на зло.
Олександр розробив план відкриття власної танцювальної студії і згодом отримав грант від держави - 500 тисяч гривень на реалізацію їхньої спільної з дружиною мрії. Фото: city-adm.lviv.ua
