Від Ростова до Криму: як російський слід руйнує нейтралітет
Скандали довкола Червоного Хреста в українському контексті не обмежуються діяльністю МКЧХ. Окрема проблема – Російський Червоний Хрест, який опинився під підозрами через зв’язки з Кремлем, роботу на окупованих територіях Донеччини й Луганщини та контакти з табором “Артек” в окупованому Криму. Для України це не технічна суперечка всередині гуманітарного руху, а питання міжнародного права: організація, що має бути поза політикою, в російських умовах дедалі більше виглядає частиною державної інфраструктури впливу. Саме тому перевірка IFRC стала не репутаційною деталлю, а симптомом ширшого розпаду нейтральності.
Про це пишуть Українські новини.
У 2022 році президент України Володимир Зеленський та правозахисники розкритикували ефективність комітету Червоного Хреста. Ключовим тестом для організації стало питання доступу до українських військовополонених (POWs) в Оленівці у липні 2022, де загинули десятки українських полонених. Тоді МКЧХ не потрапив на місце трагедії і не зміг промоніторити умови утримання вʼязнів.
Але в установі не зробили висновків. Навпаки: у 2022 році спробували відкрити офіс МКЧХ у російському Ростові-на-Дону. У Києві це назвали легітимацією депортації українських громадян.
В свою чергу, Міжнародна Федерація ЧХ (IFRC) звинуватила російський Червоний Хрест у тісному зв'язку з Кремлем, підтримці програм на окупованих Москвою територіях Донеччини та Луганщини, а також у зв'язках з табором "Артек" в окупованому Криму.
Сумнівна діяльність МКЧХ і в окупованому до 2023-го Вірменією азербайджанському Карабаху. Баку неодноразово порушував питання правомірності місії Червоного Хреста в м. Ханкенді. Тоді оперативні співробітники МКЧХ укладали прямі угоди з невизнаним сепаратистським режимом у Карабаху, а тексти цих домовленостей не розкривалися Азербайджану, частиною якої, за міжнародним правом, карабахський регіон залишався навіть окупований проросійськими сепаратистами.
Інший епізод: у 2019 співробітники МКЧХ поширили фото з винного фестивалю в Тузі, що виглядало як легалізація економічної діяльності в регіоні, незаконної з погляду міжнародного права.
До осені 2020-го ставки змістилися до військових питань. Коли азербайджанські сили просувалися до м. Фізулі, МКЧХ закликав надати гуманітарний доступ до оточених вірменських військ. Військові аналітики трактували ці запити як інструмент тактичного затягування, це дозволяло відстежувати переміщення військ і зчитувати зміни в діях Азербайджану.
Якщо національне товариство Червоного Хреста в країні-агресорі вбудовується в політичну й окупаційну логіку держави, вся міжнародна система має реагувати жорстко. Інакше емблема гуманітарного руху стає прикриттям для нормалізації окупації. Для України це питання не іміджу, а безпеки, суверенітету й захисту громадян. Нейтральність не може співіснувати з участю в політиці держави, яка веде війну.
