Вирішення мігрантської кризи: пустити нелегалів в Україну, але вимагати мільярди євро
Ситуація з нелегалами на польсько-білоруському кордоні потрапила до об'єктиву уваги РНБО. Але суспільство так і не отримало чітких та виразних відповідей: а що влада робитиме, якщо – умовно завтра – нелегали спробують прорвати українсько-білоруський кордон? Чи можливий взагалі такий сценарій?
«КП в Україні» опитала експертів та знайшла відповіді на найголовніші питання.
Втеча у пошуках кращого життя чи бойова операція
Чи є ризик, що з дня на день нелегали з низки країн арабського світу почнуть проривати український кордон з боку Білорусі?
- З погляду стратегічного планування – державний кордон має бути готовим до будь-яких ситуацій. Але щодо конкретно взятої ситуації, то ймовірність прориву українського кордону малоймовірна. Кінцевою метою цих нелегалів є Польща, Німеччина, а не Україна. Навіщо їм двічі йти на прорив держкордонів – спочатку українсько-білоруського а потім українсько-польського? Це складно, нелогічно, ненадійно, – вважає експерт-міжнародник Антон Кучухідзе.
За його словами, нелегали, які намагаються потрапити саме до ЄС, щоб отримувати «соцпакет», знайти роботу. Біженцям у тій же Польщі та Німеччині мають виплачувати по 800-1000 євро на місяць, нададуть житло та можливість офіційної роботи. В Україні таких «пряників» нікому не дадуть, оскільки вони не передбачені на рівні українського законодавства.
Але існує й інша думка. Нелегалів-арабів, які опинились у Білорусі, можуть використовувати як зброю у гібридній війні проти України. А кінцева мета – завести на територію нашої країни тисячі осіб, серед яких можуть бути здатні на провокації, теракти, загалом дестабілізувати ситуацію в Україні.
– Це не міграційна криза, а бойова операція в умовах гібридної війни. Так, безумовно, серед тих осіб, які зараз є біля білорусько-польських кордонів, справді є частина біженців (жінок та дітей), але левова частка – бойовики, люди з Курдистану. Вони вкрай лівих поглядів, бачать у Росії союзника, вважають ворогом Туреччину і озлоблені на США, оскільки вважають їх зрадниками. І ці люди, у разі прориву кордону, почнуть розгойдувати ситуацію, – каже експерт-міжнародник Тарас Чорновіл.
Посилити кордони та надати більше прав силовикам
На сьогоднішній день для української влади завдання мінімум – максимально посилити державний кордон із північною сусідкою.
– Загроза мігрантської кризи існує. Рано чи пізно протистояння на польсько-білоруському кордоні закінчиться. І тоді постає питання: куди подіти цих мігрантів? І ми можемо отримати величезний «подарунок» у вигляді розлютованого натовпу, який втомився від тривалого перебування у білоруських лісах та болотах і який спрямують на наші території, - розмірковує військово-політичний експерт Олег Жданов. – Але все у наших руках. Потрібно в найкоротші терміни, буквально за кілька тижнів, «одягнути» кордон у «колючку», збільшити кількість особового складу для охорони кордону, додавши представників Нацгвардії, Нацполіції, ССО. Потрібно зробити мобільні групи швидкого реагування для ліквідації, локалізації і затримання мігрантів, що прорвалися.
Також, за словами експерта, народним депутатам не варто зволікати з розглядом у другому читанні правок до закону про прикордонну службу. Нововведення документу дозволять більш оперативно та жорсткіше реагувати на спроби прориву держкордону, застосовувати зброю та спецтехніку.
Білорусь назад не прийме, а на батьківщину – не можна
Але що станеться, якщо нелегали таки зможуть прорвати наш кордон? Однозначної відповіді на це питання – немає. Можна обговорювати два найбільш можливі варіанти розвитку подій. Перший – повернути назад до Білорусі.
– У нас (України. – Авт.) є угода про реадмісію з Білоруссю. Документ передбачає, що Білорусь зобов'язана повернути собі громадян, які незаконно перетнули кордон з Україною з її боку. Але Лукашенко може відмовитись виконувати цей договір, якщо до цього справа дійде, або взагалі заявить про його розірвання. У жовтні цього року аналогічний договір про реадмісію з ЄС Лукашенко уже розірвав, – пояснює Тарас Чорновіл.
Теоретично всіх, хто «прорвався», можна затримати, посадити в «автозак», доставити до кордону і під дулом автомата змусити назад перетнути кордон з Білоруссю.
розмірковує Чорновіл.
Другий варіант – повернути непроханих гостей у країну походження. А тепер слідкуйте за формулюваннями: якщо нелегалів можна депортувати, то біженців – ні! Якщо до країни прибувають нелегальні мігранти, то до роботи включаються дипломатичні відомства держав, і такі «туристи» повертаються до країни походження.
- Але якщо є аргументовані підтвердження, що на батьківщині такому «мігранту» загрожує смерть чи каліцтва, то за міжнародним гуманітарним правом ми не маємо права відправити його додому. Є підстави для надання статусу біженця, – додає експерт.
Але водночас, на відміну від тієї ж Йорданії, Лівану, Туреччини, в Україні немає налагоджених і на законодавчому рівні чітко прописаних механізмів роботи з біженцями.
Тут знову на перші ролі виходять норми міжнародного гуманітарного права. А це означає, що держава, яка розглядає заяву особи на надання їй статусу біженця, має забезпечити таку особу як мінімум дахом над головою та елементарними «сніданок-обід-вечеря». І знову постає питання: а де взяти гроші на соцпакет для біженців? В українському держбюджеті на ці потреби – жодної копійки. Та нам би хоч забезпечити дахом і надати гідне соцзабезпечення внутрішньо переміщеним людям, не кажучи вже про мігрантів.
Вступити в переговори з тим же ЄС та запропонувати гостинність щодо нелегальних мігрантів/біженців в обмін на грошовий транш для будівництва необхідної соцінфраструктури? Але експерти зазначають, що це є сумнівною ідеєю.
- Українська влада добре ознайомлена з турецьким досвідом. У 2016 році Туреччина погодилася прийняти 3,2 мільйони біженців. ЄС, зокрема Німеччина, пообіцяла виділити 3 млрд євро. А у підсумку дали лише близько одного мільярда євро, – каже Антон Кучухідзе.
Експерти солідарні на думці, що короткострокове завдання для української влади – зробити все можливе та неможливе, щоб державні кордони встояли перед ризиками міграційного удару. Далекострокове завдання – виробити чіткі правові механізми роботи з нелегальними мігрантами та біженцями.
