Сходознавець Ілля Куса: Ось побачите - жодної революції чи війни в Казахстані не буде
Про події в Казахстані "КП в Україні" поговорила з експертом із питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Іллею Кусою.
В країні було двовладдя
- Ілле, казахстанська влада повідомляє про десятки загиблих і більше тисячі постраждалих внаслідок масових акцій протесту, а світ практично мовчить. Як думаєте, чому США, Китай, ЄС, Туреччина обмежилися лише скромними заявами?
- Для низки країн, особливо західних – Європи та США, Казахстан не є фокусом їхньої зовнішньої політики. І поки зберігається комерційний інтерес їхніх компаній, які працюють у нафтогазовому секторі, вони триматимуть нейтралітет. А ось у разі появи смертельної загрози для їхніх фінансових інтересів, повірте, буде швидка і серйозна реакція.
Те саме стосується і Китаю. Пекін чітко дав зрозуміти, що вони орієнтуються на центральну владу Казахстану незалежно від прізвищ. Аби обслуговувалися контракти із китайськими компаніями.
- Масові акції протесту, погроми, стрілянина – це виключно внутрішньополітична боротьба між «старою» та «новою» владою чи таки «зовнішній сценарій»?
- Звичайно, дуже зручно пояснювати все, що відбувається, «рукою Москви» або «ногою Сороса», але це не той випадок. Я прихильник версії, що масові акції протесту в Казахстані – внутрішньополітична війна: боротьба команди Назарбаєва (колишнього президента, який де-юре пішов з посади у 2019 році, але де-факто досі керує країною) та нинішнього президента Касим-Жомарта Токаєва. І цю версію підтверджують виступи Токаєва, в яких він поклав провину за те, що відбувається, на відправлений у відставку уряд (формував його Назарбаєв) та компанію «Казмунайгаз» (належить сім'ї Назарбаєва). І жодного слова про зовнішнє втручання!
Внутрішньополітична криза в Казахстані почала розвиватися ще з 2019 року після відходу Назарбаєва. Але транзит влади затягнувся. Утворилося якесь двовладдя з усіма наслідками. Погіршили ситуацію соціально-економічні труднощі в країні та відсутність нормальної комунікації влади з населенням щодо підвищення цін на газ. І, справді, тема з цінами на газ стала детонатором. Здавалося б, велика річ, ціна на скраплений газ збільшилася з 3 до 6 гривень – хіба привід мітингувати? Часто чую такі питання від співгромадян, які заправляють автомобільний газ майже по 20 грн за літр. Але слід розуміти, що в Казахстані практично всі заправляють авто газом. І ось одного дня цінник злетів у два рази! Якби в Україні газ подорожчав з 20 до 40 гривень, і всі заправлялися газом – ви б помітили таке подорожчання? Було б невдоволення?
Під шумок протестних настроїв команда Токаєва вирішила взяти контроль у країні в свої руки.
Сутичка правоохоронців із протестувальниками в Актобі. Фото: Interior Ministry of Kazakhstan/Handout via REUTERS
Зовнішня політика працює не так
- Навіщо було звертатися за допомогою до ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку), якщо власними силами казахстанські силовики розпочали жорстке та успішне зачищення протестувальників? Це звернення наштовхує на думку, що має місце зовнішній фактор.
- Своїми силами казахи змогли приборкати протести у Караганді, Актау та Актобе. На момент звернення до ОДКБ ситуація в Алмати залишалася напруженою. Влада сумнівалася, що впорається без допомоги ззовні.
До того ж, мабуть, Токаєву знадобилася допомога у встановленні контролю над казахстанськими силовиками, їхнє перепідпорядкування політичному центру. Зрозумійте, система вибудовувалася з 90-х років, багато хто досі відданий Назарбаєву.
- Токаєв увечері попросив допомоги ОДКБ, а вранці вже перші миротворці приземлилися в Казахстані. Напрочуд блискавична реакція…
- Нічого дивного. Москві важливо показати, що ОДКБ дуже швидко може реагувати. В останні роки ходило багато розмов, що ОДКБ – фікція, паперова організація, яка нічого не може. А тут з'явився випадок, і логічно, що ним скористалися. Політичний піар, і не більш.
- Активно обговорюється гіпотеза, що запровадження російських миротворців у Казахстан – це гібридна інтервенція Росії…
- Ні. Про інтервенцію та мови не може бути. 3000 російських військових – вистачить лише для супроводу колон, охорони критично важливих об'єктів: держустанов та об'єктів інфраструктури, і не більш.
Звичайно, Росія намагатиметься розіграти ситуацію в Казахстані. Введення миротворців посилює її позиції в Центральній Азії і логічно доповнює політику Кремля як гаранта безпеки центрально-азіатських республік. Таку політику вони почали сповідувати після виведення американських військ з Афганістану, коли прийшли на прохання Таджикистану для захисту кордонів у разі атак талібів тощо.
Але поки що можна лише говорити про посилення переговорних позицій Росії у контактах із США та Китаєм тільки у короткостроковій перспективі. Щодо середньої та довгострокової перспективи – все залежить, як росіяни поводитимуться в Казахстані. Якщо Москва, спираючись на свою місію ОДКБ, почне втручатися у внутрішньополітичні питання країни, диктувати курс, наприклад, на русифікацію (той самий перехід із латиниці на кирилицю), це обернеться програшем для Кремля. У Казахстані останніми роками особливо серед молоді зростає націоналізм. Вони ставляться до Росії не те щоб вороже, але без особливого пієтету.
- Багато політиків та експертів тиражують меседж, що від введення російських військ у Казахстан Україна виграє. Мовляв, це на якийсь час відверне увагу Росії від України, нам не варто побоюватися загострення ситуації на Донбасі та нових наступальних операцій.
- Ця теза помилкова і поверхова. Казахстан – це другий Афганістан для Росії, коли потрібно готувати масштабну військову операцію з вторгненням, розгортанням повноцінного театру бойових дій, витрачати величезні фінансові, політичні, людські ресурси. Три тисячі російських солдатів у Казахстані погоду не зроблять. Ось побачите: ситуація в Казахстані найближчими днями стабілізується, жодної революції чи війни не буде.
До того ж, зовнішня політика не так працює. Країни не зациклюються на одному напрямку. Ті самі США, Туреччина, Китай, Росія можуть працювати на кількох регіональних майданчиках.
