Незважаючи на скепсис щодо приїзду російського диктатора Володимира Путіна на анонсований ним же самим переговорний процес у столиці Туреччини, світ продовжує готуватися до цієї події. Президент України Володимир Зеленський вже заявив, що готовий приїхати до Стамбула, президент США Дональд Трамп також припустив, що може взяти участь у переговорах, якщо там буде Путін. А глава Туреччини Реджеп Ердоган готовий повністю сприяти цьому процесу.
Чого очікувати від цього міксу очікувань та реальності, журналіст Коротко про дізнавався у політолога, керуючого партнера Національної антикризової групи Тараса Загороднього.
– Зустріч у Стамбулі може стати початком політичного мирного процесу?
- Малоймовірно, Путін не збирається їхати туди. Він просто спробував обдурити світ, заявивши, що готовий до переговорів у Стамбулі.
- Чому?
- Тому що зараз, через консолідовану підтримку основних лідерів Європи, саме Володимир Зеленський диктує йому умови – припинення вогню, а лише потім мирні переговори. Тому Путін із ним розмовляти не хоче. Кремлівський диктатор хоче розмовляти із Трампом за спиною Києва. Тим більше, що спецпредставник президента США – Стів Віткофф повністю зомбований Путіним. Або він готовий говорити з Китаєм – а це для нього не рівень.
Та й що Путін може сказати на цих переговорах? Знову нести ахінею щодо здавання територій, відмови від НАТО та роззброєння української армії? Але цього вже ніхто у світі серйозно не сприймає. Тому на зустріч до Стамбула можуть приїхати лише його представники, з якими Зеленський і розмовляти не буде. Він пришле спеціально підготовлених людей, які сидітимуть і слухатимуть, як вони «компостують» нам мозок. Але навіть у цьому є великий позитив.
- У зриві переговорів?
- Так, як не дивно. Зеленський повністю перевернув дошку перемовин. Дивіться: Путін сказав про зустріч 15 травня у Стамбулі. Зеленський відповів – ми згодні, Путін, приїжджай. Путіна немає. Значить, у зриві мирного процесу винен саме він, тому США та Європа – запроваджуйте санкції проти Москви, як і обіцяли. Така логіка Києва, і нашим західним партнерам буде дуже важко чинити опір своїм же обіцянкам.
- Уявімо, що переговори все ж таки відбудуться. А що могло стати предметом цих переговорів, які теми?
- Кожна зі сторін просувала б свій порядок денний. Путін – заїжджені ультиматуми щодо поступок територій, відмови від НАТО та усунення Зеленського. Але зараз навіть США цього від нас не вимагають. Україна вимагала б спочатку угоди про 30-денне припинення вогню, а потім мирних переговорів. Європейці підтримують наші умови. Американці ще пропонують обговорити статус Запорізької АЕС та доступ України до важливих водних шляхів на Дніпрі та Чорному морі у зоні бойових дій.
- А якщо все-таки будуть переговори, то як краще було б Зеленському поводитися, наполегливо чи поступливо?
- Що означає "поступливо", з приводу чого? Домовленість про 30-денне припинення вогню було погоджено з США, з європейцями. Але жодної уступки територій, скорочення армії не обговорюватиметься.
- Україна не піде на виконання ультиматуму Путіна заради миру. А її союзники, європейські і американські, можуть піти на такі поступки?
- Якщо й захочуть чимось поступитися, то вони не мають важелів примусити Україну до уступок. Як вони, наприклад, можуть змусити Україну залишити Запоріжжя чи Херсон? Роззброїти армію, коли агресор наступає? Це просто неможливо.
- Проте Трамп знову «дме у свою дуду». Загрожує ультиматумом Україні та Росії, якщо вони не почнуть переговори.
- Так це страшніше для Росії, а не для України. Це ж Путіну потрібно, щоб американці не виходили із переговорів.
- Чому?
- Щоб показати легітимність своїх дій. Мовляв, дивіться - США, Трамп дослухаються до нас. А спецпредставник Стів Віткофф взагалі заявив, що без підпису Путіна миру не може бути. Таким чином російський диктатор просто насолоджується своєю фальшивою значимістю.
А Україна має формувати свої важелі тиску на Росію. Наприклад, оголосити блокаду Новоросійського порту, де стоять російські бойові та торгові судна. Блокувати аеропорти цивільного авіасполучення в Російській Федерації. А те, що Трамп собі там щось вигадує, це його проблема, а не наша.
- Чи введуть європейці та американці санкції, якщо Путін зірве переговори?
- Це стане їхньою перевіркою - ви заявили, що санкції будуть, отже, виконуйте свою обіцянку. Адже тепер увесь світ дивитиметься, як поводяться США та Євросоюз. Якщо не введуть санкції проти Москви – втратять весь свій авторитет, і про жодне Make America Great Again («Повернемо Америці колишню велич»), як проповідує Трамп, мови йти взагалі не буде.
Китайці після цього по всій Азії говоритимуть: дивіться, Трамп взагалі нічого зробити не може, а всі його заяви – це порожній звук. Тому Володимир Зеленський правильно робить, що постійно «муляє очі» американцям та європейцям запровадженням цих санкцій: «Ви ж обіцяли, давайте змушувати Путіна».
І європейці теж підключаються до тиску на американців, щоб ті запровадили санкції проти Москви. Євросоюз уже розмовляє з Росією так, як вони давно мали розмовляти - мовою ультиматумів. Або ти, Путін, робиш так і так, або отримуєш дуже болісний удар по своїй економіці у вигляді санкцій.
- А яка роль президента Туреччини Реджепа Ердогана у цьому всьому процесі? Він надав Стамбул як майданчик для переговорів, який його інтерес у цьому?
- Тут Ердоган є тимчасовим союзником Києва, оскільки збігаються його інтереси з інтересами України. Йому не потрібна перемога Росії, тому що вона претендує на вплив у всьому тюркському світі (Кавказ, Казахстан, Таджикистан та ін.), на який має свої види і Туреччина.
Тобто тут є інтереси Анкари як важливого регіонального гравця, які конфліктують із інтересами Москви. І Києву треба й надалі використовувати цю суперечність у своїх інтересах.
- Чого чекати після п'ятнадцятого числа?
- Я нічого особливо не очікував би. Нам велику надію на це не варто покладати. А треба просувати свої вигідні для нас умови. Будувати ракети, здійснювати блокаду водних та повітряних російських портів. Це буде дуже боляче для росіян.
- Путін готує літній наступ на фронті. Отже, він взагалі не налаштований на якісь переговори?
- Звичайно, він хоче воювати, щоб добити Україну. У нього нічого не змінилося.
- А має ресурси «добити» Україну?
- Ні, звісно. Це вже зрозуміло.
- А ми готові до цього наступу?
– Це питання до військових. Але я думаю, що вони все чудово знають.