Двірник - чемпіон світу з джиу-джитсу: Виграв медаль та футболку - грошей там не заробив
До вершини – за шість років
Ще шість років тому цей чоловік навіть не підозрював про існування такого виду єдиноборств як бразильське джиу-джитсу, а вже сьогодні гордо носить титул чемпіона світу.
48-річний Ігор Євтушенко із Херсона – людина-феномен. Ніколи не цікавився спортом – до зали у свої 42 роки прийшов лише тому, що набрав 25 зайвих кіло. Стрілка на терезах поповзла вгору після того, як звільнився з роботи водолазом – службу розформували, її функції передали ДСНС. За кілька років позначка на терезах наблизилася до сотні – і Ігор прийшов до секції самбістів. У тих в Херсоні не склалося – клуб закрився, і в цей час Ігор випадково почув про бразильське джиу-джитсу… Програвши на своїх перших змаганнях, куди його ледве вмовили поїхати, Ігоря охопив арзарт, він почав посилено тренуватися і швидко видерся сходами до самої вершини - титулу чемпіона світу.
«В ОАЕ навіть у школі замість фізкультури джиу-джитсу»
«КП в Україні» поспілкувалася з новоспеченим чемпіоном світу з джиу-джитсу, а для багатьох херсонців – звичайним двірником середньої школи №57. Він уже прилетів до України з Абу-Дабі (ОАЕ), де проходив турнір.
- Ігоре, які враження від чемпіонату, від його організації?
- Організація – на рівні «супер-пупер». Дуже серйозна – там усі вкладають шалені гроші у цей спорт, навіть у школі замість фізкультури – бразильське джиу-джитсу. Вся поліція, спецназ – усі займаються джиу-джитсу.
- Чого очікували від цих змагань?
- Хотів перемогти. Більше ні про що не думав.
- Місто, країну встигли побачити чи весь час присвячувався підготовці?
- Встиг побачити – і ця країна мені сподобалася. Я вперше в арабській державі, а так за ці шість років виїжджав на змагання за кордон разів з десять. Дуже люди сподобалися – ввічливі, немає таких «суворих облич із широкими спинами», як у нас в Україні.
Я там не тренувався, тож був час гуляти. На море ходили. Самі – без супроводжуючого чи гіда.
– З ким їздили?
- Нас було троє – дівчинка, яка тренується у нашому клубі у Херсоні, вона наш кореспондент, і ще один хлопець із Кривого Рогу. Він також виступав. Бачив там багато знайомих та й познайомився з багатьма хлопцями теж.
В Абу-Дабі Ігор встиг і медаль чемпіонату світу виграти та відпочити. Фото: facebook.com/profile.php?id=100003581466509
Все власним коштом, ще й з доплатою
- Чи були якісь недоліки в організації, розчарування? Умови проживання влаштовували?
- Розчарувань не було. Все супер, країна хороша, люди добрі, чуйні, кухня мені сподобалася. Арабська їжа - те, що ми їли, абсолютно нормальна. Раз зайшли до індійського кафе – то там я, як дракон, дихав. Дуже гостре все. Спека була в межах 27-30 градусів. Може, не сезон. Негативних вражень немає.
Жили у хостелі. На проживання нам люди скидалися і спонсори дали гроші. Житло за чотири ночі коштувало сім тисяч гривень з копійками, якщо перевести на наші гроші.
- Тобто ви все оплачували самі – і переліт, і проживання? Хоч годували безплатно? Організатори гроші згодом повертають?
- Ніхто нічого не повертає – не лише мені, нікому взагалі. Харчування, переліт, проживання – все платне плюс внесок за участь – 90 доларів. Грошей я там не заробив.
- А що виграли? Приз гідний?
- Медаль – велику, красиву, вдома висітиме на гачку разом з рештою. І все. Футболку ще дали – кожному учаснику дали по футболці Я не заради грошей перемагав.
- А навіщо вам ця перемога, яка у вас була особиста мотивація?
– Я люблю змагання, люблю цей драйв. Я не розрізняю чемпіонат світу та чемпіонат Києва, припустимо. Мені це важливо – перемога, мені це цікаво, я цього прагну.
Найважчий турнір – чемпіонат Південної Америки
- Тепер, коли ви забралися на саму вершину, яка наступна ціль? Чи знову – все по колу, починаючи від чемпіонатів країни, Європи?
- Чому ні. Я хочу, якщо в мене вийде, виступити на чемпіонаті у Південній Америці. За престижем, регаліями – це нижче, ніж чемпіонат світу, але за рівнем та суперниками – це найважчий турнір, який існує у світі. Він проходить у Бразилії щороку, але я не знаю, чи вдасться мені зібрати на участь у ньому гроші... Може, і взагалі не вийде. Це таке. Переліт в один бік - тисяча доларів, тільки на дорогу, виходить, потрібно дві тисячі доларів. Проживання хлопці-спортсмени нададуть. А ще харчування… Якщо вийде поїхати – там я зможу зустрітись зі своїм куратором. Він із Бразилії.
– Як проходили бої? Чи були побоювання щодо суперників?
- Усі поєдинки проходили повністю – 5 хвилин. У перші секунди я можу виграти тільки у того, хто прийшов займатися вчора. Щодо суперників я не хочу коментувати, це некоректно щодо них. Побоювань не було. У фіналі вийшов проти представника Азербайджану.
- Ви казали, що їхати на чемпіонат варто лише за перемогою. На змаганнях вже з'явилися сумніви у своєму успіху чи передчували, що будете першим?
- Я ж не баба Ванга, щоб передчувати… Я їхав туди з метою перемогти, і суперники теж їхали з метою перемогти, всі намагалися…
Після прильоту до Києва перемогу новоспечений чемпіон світу скромно відзначив із друзями. Фото: facebook.com/profile.php?id=100003581466509
Дружина підтримує
- Кому першому зателефонували чи написали після перемоги?
- Я нікому першому не дзвонив і не писав – там немає інтернету. Вже коли прийшов у готель, де є вай-фай, то вже мені писали. Я не знаю, хто був перший – відкрив телефон, і воно посипалося.
- Дружина рада вашій перемозі? Як вона ставиться до вашого захоплення?
- Всі мої близькі родичі добре ставляться, і всі підтримують. І знайомі також. Вчителі теж вітали, писали. Я у відпустці за власний рахунок – 23 листопада виходжу на роботу.
- Залишилася лише одна мрія – сходити на мюзикл Notre Dame de Paris? Наскільки ви наблизилися до неї?
- Збираюся сходити – хочу, дуже хочу. Тепер дізнаватимуся дати, коли і що.
