Євген Сморигін: У складні для України часи я маю бути громадянином цієї країни
«Я був абсолютно щасливою людиною», - каже у розмові з нами актор «Дизель Шоу» Євген Сморигін.
Наразі дружина Ліда та троє його дітей – Олексій, Єлизавета та Олександр – змушені ховатися від війни за кордоном. Сам же він хоче отримати українське громадянство, бо коли з рідної Білорусі полетіли ракети в його дітей, іншого шляху не залишилося.
Ми поговорили з Євгеном Сморигіним про український паспорт, як він вивчав українську мову, щоб скласти державний іспит, жарти, нові концерти «Дизель Шоу», популярність номера про ЧМОню, колишніх колег і сім'ю.
Я просто не можу все стерти і бути білорусом
- Женю, вітаю вас із успішним складанням іспиту з української мови. Що далі, щоб отримати українське громадянство?
– Є два шляхи, щоб отримати українське громадянство. Я маю право зробити це, бо моя дружина та троє дітей – українці, я тут живу 15 років. Але для цього мені потрібно поїхати до Білорусі та поміняти паспорт. У Білорусі видається спеціальний паспорт на виїзд людини за кордон. Іти треба особисто. А в Білорусі зараз дуже недобре ставляться до людей із активною проукраїнською позицією. І я боюся, що можу приїхати до Білорусі і кілька років звідти не поїхати. Мені не хотілося б, звісно, ризикувати.
Тому ми пішли за другою процедурою. Для цього потрібно, щоб міністр культури подав прохання президенту про те, що є така ось людина з такою позицією, і вона потрібна нашій країні. Тому ми звернулися до міністра культури із проханням зробити такий запит на президента.
Після цього потрібно зібрати всі необхідні документи – це довідка про несудимість, підтвердження того, що я офіційно працюю в Україні, маю постійну зарплату та посвідку на постійне проживання. Весь список документів я вже зібрав. Сподіватимемося, що міністр підпише це прохання. Потім проходить процедура в СБУ, МВС, Держприкордонслужбі – чи не мав я проблем із законами України.
І тільки-но я все це пройду, документи відправлять на розгляд президенту. Бо питання про громадянство вирішує особисто президент.
- Процедура тривала, але, гадаю, все буде добре.
- Так, я розумію, це не день і не тиждень, треба бути готовим до цього. Але підстав не прийняти мене я не бачу.
Євген Сморигін із колегами з «Дизель Шоу» - Єгором Крутоголовим, Євгеном Гашенком, Олександром Бережком, Дмитром Танковичем та Вікторією Булітко (зліва – направо). Фото: прес-служба «Дизель Студіо»
– Це війна посилила бажання отримати український паспорт? Чи думали про це й раніше?
- Раніше мені ніяк не заважало моє громадянство. Народи України та Білорусі завжди дружили, у мене ніколи не було жодних проблем. А після повномасштабного вторгнення Росії почав замислюватися про це частіше. Справжнім тригером стало для мене те, що з моєї рідної Білорусі полетіли ракети в моїх дітей.
Дуже страшно було усвідомити, що одна людина дозволила своєму другу... Я не звинувачую в цьому всіх білорусів, і слава Богу, самі білоруси не воюють проти України, це робить і дозволяє одна людина. Але я не маю вибору. Я просто не можу все це стерти і бути білорусом. Моя діти – українці, моя дружина – українка, у мене тут дім, робота. Я вважаю, що у складні для України часи я маю бути громадянином цієї країни.
- У вас у Білорусі живуть родичі, друзі. Вони підтримують ваше рішення?
– Вони повністю мене підтримують. Я не знаю жодного білоруса, який був би за цю війну. Так, вони не можуть про це відкрито говорити, їх одразу за це посадять. У нас там такий режим. Але поки що розмовляти між собою можна, за це поки що не садять (посміхається). І всі мої знайомі, родичі без винятку, засуджують цю війну. Ніхто не хоче війни, тим більше – воювати на боці Росії проти України.
- А чого не вистачило білорусам, щоби піти проти режиму? Нам теж усе з неба просто так не впало, у нас були революції, люди за свободу гинули. Чому білоруси не борються?
- Не вистачило жорсткості. Ви ж пам'ятаєте 2020 рік? Люди вийшли довести, підтвердити, що просто хочуть чесних виборів. А їх забили палицями, посадили до в'язниць і просто увігнали в страх усіх інших. Білоруси в більшості добрі люди. Їм здалося, що постояти на лавці без взуття – цього достатньо, що світ побачив. І якщо світ побачив, то все зараз зміниться. А змінилося все ще в гірший бік для людей.
Наразі ніхто не має права і пікнути. Вже після цих подій люди йшли з дитиною, а дитина була одягнена у білу курточку та червоний шарф, так до них підійшов патруль і сказав: «Вам треба переодягнути дитину, вона у вас не в тих кольорах». Ось так.
Номер про ЧМОню – один із найулюбленіших у глядачів. Фото: прес-служба «Дизель Студіо»
Ми по 6 годин на день переозвучували самі себе
- Як ви вчили мову? Репетитор, книжки, фільми?
– Мені, можна сказати, дуже пощастило, бо уроки української мови мені дала моя робота у «Дизель Студіо». У нас є скетч-шоу «На трьох», ми зняли 12 сезонів, понад 400 серій, з яких лише 2 сезони одразу були українською мовою. Інші знято російською мовою – і для каналу ICTV знадобився дубляж українською мовою. І ми по 6годин на день переозвучували самі себе.
Перед тобою – перекладені тексти, ти все промовляєш, поряд із тобою сидить літератор, який виправляє помилки. Так завдяки своїй роботі я вивчав мову.
По 6 годин протягом 30-ти днів – це посилена практика вивчення, де тебе тут же виправляють, кажуть, як правильно вимовляти те чи інше слово.
Плюс у мене за плечима роль діда у 4-х сезонах серіалу «Вижити за будь-яку ціну», який з самого спочатку знімався українською мовою. І найголовніше – із серпня цього року «Дизель Шоу» теж виходить українською. Щоправда, тут нам уже легше - є певний досвід.
Зараз у мене перший рівень – розмовний та побутовий. Дивлюся фільми, серіали лише українською мовою, щоби практикуватися.
– 2 та 3 грудня у вас заплановано нові концерти у Києві. Що репетируєте? Кого ми побачимо у вашому виконанні?
- Мені дуже подобається номер, який ми зараз репетируємо, - це нарада генералів білоруської армії, які не хочуть війни, а до них приїжджає генерал із Росії, і вони викручуються, як же їм цього уникнути. Дуже цікавий номер. Готуємо номер, де росіяни хочуть пройти грузинську митницю, а грузини не хочуть їх пускати. Офіційно вони цього зробити не можуть, тому вигадують різні складнощі для росіян.
– Бачила на афішах цих концертів Яну Глущенко. Яна розповідала, що доки не готова повернутися додому, у неї маленька дитина. Чи на концерти вона приїде?
- Наскільки я знаю, з Яною ведуть переговори про приїзд на грудневі концерти. Як тільки буде щось відомо, обов'язково повідомимо глядачів. Ситуація змінюється щодня.
- Судячи з переглядів на YouTube, номер про «ЧМОню в українському полоні» у глядачів – найулюбленіший. Хто його придумав? Цю роль спеціально під вас писали?
- Придумали наші автори. Один із наших редакторів – Олексій Бланар, я Олексію за це дуже вдячний. Звісно, він був написаний під мене. Коли я отримав текст, одразу зрозумів, що це буде дуже сильний номер. І ми доклали всіх зусиль, щоб він таким і вийшов. Багато чого ми ще вигадували по ходу. Наприклад, будьонівки у ЧМОні не було. А ми придумали, що вони вже беруть форму навіть із музеїв. Номер настільки сподобався глядачам, що ми його показували усі три концертні дні.
- Люди пишуть, що від цього номера хочеться і плакати, і сміятися, що це сміх крізь сльози. Так і задумувалося?
- Так і є. Ми ж все таки описуємо реалії війни, яка відбувається прямо зараз у нашій країні. Ми описуємо з гумором новини. Так, можна посміятися з тієї чи іншої ситуації, але це ж номер про війну! І не про Наполеона, умовно, а про війну, яка йде прямо зараз в Україні. Тому люди дивляться, сміються, і водночас розуміють, що це відбувається зараз.
- За вашими спостереженнями у залі, чого хоче публіка більше? Стендап-комік, наприклад, у розмові з нами розповідав, що люди вже трохи втомилися від жартів про війну, їм хочеться відволіктися хоч на годину.
– На нашому першому концерті «Дизель Шоу» після повномасштабного вторгнення у серпні у нас майже всі номери так чи інакше були пов'язані з війною. Ми самі промацували, якою буде реакція. Так, все пройшло добре, люди сміялися. Але запрошені військові, які були у нас у залі, сказали, що їм не вистачає простого, побутового «дизельського» гумору. Так, все зрозуміло, все актуально, але справді хочеться відпочити від війни на концерті. І ми зрозуміли, що людям треба давати більше нашого народного гумору. Тож уже на наступних концертах такого гумору побільшало. Так, будуть номери і про те, що зараз відбувається. ЧМОня – це ж теж про війну, але буде більше і побутових номерів, бо народ цього вимагає.
«Дизелі» тепер запрошують до своїх номерів інших артистів. З Назаром Задніпровським та Юлією Мотрук. Фото: прес-служба «Дизель Студіо»
Отримуємо прожитковий мінімум, заробітків у нас немає
– У вас тепер є запрошені актори, з вами виступали Наталка Денисенко, Лілія Ребрик, Олександр Ярема, Назар Задніпровський. Це ваша нова фішечка?
- Так, ми вважаємо, що це правильно. І глядачеві це цікаво, і акторам цікаво з нами працювати, і в нас відбувається якесь поповнення, своєрідна акторська ротація. У нас є наш кістяк, але кожен новий актор додає цікаві барви. Кожен новий актор на нашій сцені – це як прикраса нашої гарної ялинки.
- Коли ви вперше з 24 лютого всі зібралися разом?
– У серпні, коли готували перші концерти. З кимось бачились на концертах. Наприклад, ми з Вікою Булітко їздили з благодійними концертами «Доброго вечора, ми з України». Там же ми з Дімою Танковичем перетиналися. З Яною Глущенко бачилися за кордоном, наші родини якийсь час жили по сусідству. З тими, хто залишився у Києві, регулярно переписувалися та зідзвонювалися. А ось так, щоб зустрітися всім разом – це було у серпні. Було багато емоцій, було страшно, незрозуміло, тривожно, але, дякувати Богу, все йде добре. З шести проведених нами концертів нас один раз переривала тривога. А це найнеприємніше для концерту. Адже люди під час тривоги не просто мають вийти із зали, у них настрій змінюється. Але поки що Боженька нас береже.
- Я так розумію, Євген Нікішин та Сергій Писаренко – вже не учасники «Дизель Шоу»?
- Війна оголює та розставляє всі пріоритети. Тут треба визначитися вже на сто відсотків – ти за кого? Потрібно мати одну позицію. На жаль, хлопці не змогли офіційно висловити проукраїнську позицію. Напевно, як людей їх можна зрозуміти, у них там сім'ї. Ми поважаємо одне одного, дружимо, але без української позиції та без засудження війни жоден артист, швидше за все, не зможе працювати в Україні.
Ми написали один одному відкриті листи у нашій групі, без скандалів, без істерик, спокійно висловили нашу позицію. Вони, на жаль, висловити проукраїнську не можуть. Тож спокійно тимчасово розійшлися.
- Усі концерти «Дизель Шоу» благодійні. Чи є у вас якась зарплата, на що жити?
– Ми отримуємо прожитковий мінімум, заробітків у нас немає. Раніше ми заробляли на життя, на те, щоби будинок побудувати або інші потреби. Нині 80% зароблених грошей віддаємо. Моя зарплата впала разів у десять це точно.
Хочу просто жити в мирі, так, як я жив до цього
– Ваша родина зараз де? Якийсь час вони були в Болгарії...
- Вони вже місяць як у Румунії. Скоро поїду до них на кілька днів побачитись. Вони приїхали з Болгарії у вересні, але після ракетної атаки 10 жовтня ми знову прийняли рішення, що не можна дітям перебувати в жаху та стресі. Тому вони поїхали до Румунії. Там дуже хороші умови для українців, дякую за це владі країни. Держава оплачує їм квартиру, ще якісь гроші залишаються на їжу. Якщо навіть тут усе обрубається, там їм хоча б можна буде існувати.
- Як Ліда? Ви розповідали, що вона мала серйозні проблеми зі спиною.
– Вона щойно пройшла курс лікування, спина – це дуже серйозно. Їй сказали, що не можна піднімати більше трьох кілограмів. Але, дякувати Богу, дітки ростуть, Льоші вже 13 років, може допомагати мамі. Вони всі їй зараз допомагають. Продукти самі носять.
– Перший тиждень вам довелося з дітьми практично прожити у підвалі у будинку під Києвом. Як вони сприймали нову реальність?
- Для мене було дуже дивно спостерігати за дітьми, для них це було наче гра. У підвал – добре, прикольно. Але потім уже було: «Іти до підвалу? Ну, мамо, це ж ППО працює, це не прильоти, ну, припини, який підвал?». Вибухи поряд, літаки, винищувачі, а вони дивляться - вау, класно, літак, круто.
У них не було страху, вони не бігли кудись із шаленими очима. У нас, дорослих, так, все це було – і страх, і жах того, що відбувається. А вони: «Тату, а можна якось у підвал інтернет провести»? Це було найактуальніше для них питання.
Ми спілкувалися вечорами у підвалі, щодня грали у якісь ігри. Можна сказати, навіть стали ближчими одне одному. У повсякденному житті на це ніби немає часу, кожен у своїх справах. А тут просто сиділи та спілкувалися.
– Про що мріє Євген Сморигін після нашої Перемоги?
- Хочеться просто жити далі як раніше. Я був щасливою людиною. У мене була улюблена робота, улюблена сім'я, ми просто жили в мирі, виховували дітей, я радував людей своєю роботою, і люди, бачачи мене, посміхалися. Хіба це не щастя? Більше мені нічого не потрібне. Просто жити в мирі, так, як я жив до цього.
Виявляється, я жив у абсолютному щасті, не розуміючи цього до кінця. Якісь дрібні проблеми здавалися глобальними. Але треба вірити у перемогу та жити з цією вірою.
З дружиною Лідою та дітьми – Олексієм, Олександром та Єлизаветою. Фото: прес-служба «Дизель Студіо»
