М’ЯТА - про «Євробачення», кліп з Навроцькою, життя з чоловіком-продюсером та принципи
18 років тому подруга порадила Юлії Загорській взяти псевдонім М’ята, адже вона і ніжна, і з перчинкою водночас. Такою ж ніжною і з перчинкою М’ята залишається і сьогодні.
В інтерв’ю Коротко про М’ята розповіла, яким шляхом іде в українському шоу-бізнесі та чому тут не може бути друзів, як їй працювати з чоловіком-продюсером, чому вирішила відмовитися від російськомовного контенту ще у 2014 році і чого це їй коштувало, про щастя у шлюбі та мрії.
Більше на «Євробачення» не піду
- Юлю, саме пройшло «Євробачення». Вам колись було цікаво спробувати себе на цьому конкурсі?
- А я пробувала себе на «Євробаченні» у 2020 році. Ми не домовилися з «Євробаченням» стосовно прав на пісню: вони поставили перед нами дуже великі вимоги, тобто ми мали віддати всі права. Пісню написав для мене Vanotek (румунський продюсер і діджей. – Авт.). Тому ми відмовились.
- Не шкодуєте про своє рішення?
- Ні, абсолютно не шкодую. Не можу сказати, що це був для мене дуже позитивний досвід. Прослуховування було просто жахливе. Журі, скажімо так, не дуже гарно себе поводило. Тоді я була на 10 кілограмів більша, і одна із членів журі так на мене подивилася і сказала: «У неї дуже товсті ляшки і їй треба схуднути».
Я й без неї знала, що мені потрібно схуднути, тому що на той час хворіла, приймала антидепресанти. Але це настільки було гидко і неприємно, що після цього я сказала: це остання спроба потрапити на «Євробачення», більше туди ніколи не піду.
- Це, на жаль, класична історія нашого шоу-бізнесу. Наприклад, Катя Осадча не так давно розповідала, що їй радили зробити пластичну операцію, щоб не стирчали вуха. І таких історій безліч, які травмують людину, занижують самооцінку, додають комплексів. Часто вам таке доводилося чути?
- Єдиний такий випадок був лише на «Євробаченні». А так, в принципі, більше стикалася з тим, що жінки мені в обличчя казали, що я страшна, невеликого зросту, що мені щось треба в собі підправити і тому подібне.
Але зараз я вже з досвідом, як то кажуть, і дуже багато моментів пропрацювала зі своїм психотерапевтом. Тому коли мені такі речі говорять, розумію: людина говорить не про мене, а про якісь свої недоліки, і що це не мені потрібно щось в собі поміняти, а, можливо цій людині треба переглянути щось всередині себе.
- Насправді ви класно виглядаєте. У вас гарна фігура, доглянута шкіра. Зірки люблять казати, що це все генетика. А якщо чесно?
- Дякую. Насправді, генетика – це, мабуть, якась маленька частинка. Все ж таки це робота над собою. Я чітко пам'ятаю, як в 23 роки прийшла до косметолога, і з того часу в мене регулярно були чистка, зволоження обличчя. Домашній догляд - це обов'язково.
Навіть у 23 роки, коли не дозволяли фінанси, завжди відкладала гроші і купувала те, що хочу, що корисно для шкіри. В чомусь собі відмовляла, це правда, але на косметиці чи на косметологові ніколи не заощаджувала. До речі, ще тоді моя косметологиня, до якої я ходжу і понині, сказала таку фразу: «Якщо будеш регулярно доглядати за своєю шкірою, тобі твоя шкіра віддячить з віком». І в 42 роки я зрозуміла, що це правда.
Мене генетика, між іншим, ніколи не радувала стосовно моєї фігури. Все життя я боролася і борюся із зайвою вагою. Варто мені щось трішечки з'їсти не те, і це все вже вилазить в живіт, боки, руки.
Але в мене завжди була дисципліна в харчуванні. Я завжди займалася спортом. Навіть коли не хотілося, не моглося, я себе заставляла. І з часом зрозуміла, що спорт став для мене способом життя. Якщо я, наприклад, два рази на тиждень не позаймаюся пілатесом, я вже недобре себе почуваю. Звичайно, стежу за харчуванням, не їм жирного і не їм у великих кількостях. Це постійна робота над собою.
- Ніколи не помічала за вами якихось надуманих піар-ходів, вигадок, щоб зайвий раз про себе нагадати. Наприклад, одягла якась співачка весільну сукню, зробила якісь натяки, і всі вже пишуть, гадають, мусолять. У вас такого немає.
- Мені не цікаво. Всі ці 18 років мені завжди казали: «Тобі не вистачає якихось скандалів, якогось бруду». Але я в принципі не можу це на себе «одягти», я не така людина. Я завжди і своєму продюсеру казала: «Нехай мій шлях буде складнішим, ніж у інших, хто говорить про себе через скандали чи інтриги, але я чесна перед собою, я така, яка я є». І насправді глядач це дуже відчуває.
До речі, дуже багато моїх прихильників пишуть, що у мене світлий образ і я їх надихаю. І це мене робить щасливою. Я йду не через якийсь бруд, а через позитивну енергію і світло.
Співачка каже, що скандали та інтриги – це не про неї. Фото: надано М’ятою
У нас дуже багато виконавців, які недооцінені, бо ми не зрощували своє
- Кліп «Милий, вільний» вам знімала Ольга Навроцька. Вона не часто знімає комусь кліпи. Ви товаришуєте чи зверталися, бо бачили в цій роботі саме її?
- Я підписана на Олю вже досить давно, спостерігала за її роботами, які вона створювала за допомогою ШІ, мені дуже подобалося. І коли вийшла пісня «Милий, вільний», мені хотілося зробити щось таке, щоб ще ні в кого такого не було. І я одразу подумала про Олю, що саме вона може втілити мою ідею. Мені хотілося зробити це за допомогою ШІ, це сучасно і стильно.
Оля робила короткометражки, по 15-30 секунд, а це кліп, його треба на 3 хвилини зробити, не знала, чи погодиться вона. Але ми це зробили.
Насправді це дуже цікавий досвід і дуже цікава робота. Наприклад, мені треба було сфотографувати своє обличчя для ШІ. І коли я фотографувала себе з макіяжем, він мене малював абсолютно іншою людиною. А коли фотографувала себе без мейкапу, ШІ бачив мене такою, як я є.
Це було дуже важко, але Олі все вдалося, вона відтворила народні мотиви, наші традиції і пов'язала із сучасними елементами. У цьому відео і хатина, і веретено, і килими – це все було у моєї бабусі, отак само висіло в хаті, на призьбі. Дуже пишаюся, що я першою зробила в Україні такий кліп, і Оля мені в цьому допомогла.
- Ви згадали про бабусю. Ви киянка. А звідки бабуся?
- Бабуся з села Київської області. Коли була маленькою, батьки завжди відвозили мене в село до бабусі на три місяці літніх канікул. Я була сільська дитина, бігала боса, працювала на городі, пасла корову, періодично навіть її доїла. Це найщасливіші моменти мого життя.
Де жила моя бабуся, ми побудували будиночок, я живу там певний час, і щаслива безмежно. Це дійсно моє місце сили. Воно надзвичайно красиве, і я дуже дорожу ним, бережу. Всі, хто туди приїжджають до мене в гості, просто в захваті. Там надзвичайно красива природа.
- Зараз стало легше працювати? Бо в нас наче нарешті зникли оці поділи – перший ешелон, другий, третій. Водночас з’являється багато нових артистів, хтось збирає Палац спорту, хтось посідає перше місце в чартах, чиїсь треки вірусяться у тіктоці.
- Стало легше. По-перше, слава Богу, з нашого простору зникли російські артисти. Це для наших артистів була біда і велика проблема. Говорю не тільки за себе. В нас дуже багато виконавців, які недооцінені, бо ми не зрощували своє, українське. Пам'ятаю, коли ми брали участь в якихось програмах, яке було ставлення до російського артиста і яке - до українського. Люди, які працювали на телеканалах, ставилися до нас, як до непотребу, це правда.
Звичайно, повномасштабне вторгнення змінило дуже багато. Але завжди потрібно доводити, хто є хто, своїми піснями і тим, що ти робиш. У нас є артисти, яких раніше називали «топами», але ці «топи» були з російськомовними піснями. І коли настав час писати українські пісні, виявилося, що ніхто цього не може зробити. З часом всі почали пісні перекладати. А нового спочатку зробити не могли.
Тому стало легше, бо багато відсіялося непотребу, який замилював глядачеві око. Для мене трішки стало шоком, коли зараз мені пишуть: «У вас такі красиві пісні, чому ми вас раніше не чули?» Думаю: Боже, я стільки років працюю, а люди мені лише зараз пишуть, чому вони раніше не чули. Настільки був забруднений наш простір.
- Ви з 2014-го відмовилися від російськомовного контенту. Напевно, це теж зіграло свою роль, бо російське витісняло українське, отже, і вас, як україномовну артистку.
- Так. Я в 2014-му сказала, що не хочу співати російською мовою. Це абсолютно не моє. Мені тоді сказали, що буде важко. Але я була готова. Робила це не тільки для себе, а й для своєї країни. Мені хотілося, щоби молодь росла на моїй музиці, щоби вони чули, яка в нас класна українська музика. Це мій внесок для своєї країни.
Мій чоловік 18 років є моїм продюсером. Вважаю, це найкращий союз
- Ви казали, що не посадили б за стіл українського шоу-бізнесу Гайтану, бо вона й досі мовчить про війну. Я згадую це до того, що часто артисти виступають на спільних концертах. Вам принципово, з ким ви будете стояти на одній сцені? Умовно, якщо Потап чи Винник будуть на цьому концерті?
- Думаю, що ні Потап, ні Винник, ні Гайтана точно не повернуться в Україну.
- Наші люди вміють забувати, прощати.
- Звісно, все може бути, як кажуть, в українців коротка пам'ять. Тому треба постійно нагадувати. Але, думаю, все ж таки є свідомі організатори концертів, які не візьмуть на себе таку відповідальність - запросити на концерт Винника, Потапа або Гайтану.
Я точно не буду виступати на одній сцені з цими людьми. У мене принципова позиція, і я не забуваю, що відбувається в нашій країні, і ніколи цього не забуду.
Я їжджу виступати до наших військових, наших хлопців, які повернулися з полону, я бачу їхні очі… Це забути неможливо. Якщо хтось, може, з часом забуде і пробачить, то я точно ні.
- Є у вас друзі в шоу-бізнесі чи люди, близькі по духу, з ким спілкуєтесь?
- Раніше думала, що друзі є. Слава Богу, в мене є чоловік, який мене оберігає від цього кола. І правильно робить, тому що знає: я у все вірю, всім довіряю, вірю у найпрекрасніше. А він мені завжди говорить: «Ти наче взагалі не з цього світу! Невже ти не бачиш, що люди кажуть тобі брехню».
Тому зараз вже скажу, що друзів у шоу-бізнесі немає. Є колеги, з якими можна поспілкуватися, поділитися якоюсь думкою - але не більше. Тому що вони завжди тебе сприймають як конкурента, незалежно від того, чоловік це чи жінка.
Я близько спілкувалася з одним артистом і чомусь вірила, що йому дійсно було потрібно моє спілкування. Але з часом виявилося, що зі мною спілкувалися лише тому, що їм було потрібно спілкування з моїм чоловіком, щоб потрапити на радіо і так далі. Це для мене був шок.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я зателефонувала цим людям запитати, як вони. Один раз не взяли трубку, другий, потім зникли взагалі, наче їх і не було в моєму житті. Після цього я відсіяла всіх. До речі, ці люди першими від мене відписались в інстаграмі.
Більше цих людей в моєму житті ніколи не буде. Я вдруге не повертаюся і не прощаю. Вважаю, це правильно. Якщо раніше я б простила, зараз - ні. Я дуже багато моментів пропрацювала з психотерапевтом, і вона мені сказала таку річ: «Юлю, я вас навчу поганому» (сміється). Себе потрібно захищати.
- А що це за історія, що Тіна Кароль співала у вас на бек-вокалі?
- Це дуже давня історія. Ми з Тіною навчалися в училищі ім. Глієра в одного викладача - у Тетяни Русової. У нас були академ-концерти і періодично ми збиралися разом. Ми з Василем Бондарчуком співали пісню Вітні Г’юстон, і нам потрібен був бек-вокал. І попросили заспівати Тіну на бек-вокалі.
- Складно працювати з чоловіком-продюсером? Ви ж з Валерієм працюєте разом з самого початку ваших стосунків. Чи навпаки, він все розуміє з півслова?
- До речі, 6 травня було 19 років, як ми одружилися. І вже 18 років, як він є моїм продюсером. Вважаю, це найкращий союз.
Хоча є і плюси, і мінуси насправді. Коли я тільки починала як М'ята - а в мене чоловік працює на радіо, - і мені треба було віддати пісню на радіо, він казав: «Ти ж знаєш, я не можу, бо ти моя дружина, скажуть, що я користуюся своїм становищем». Він в мене настільки чесна людина, але мені було від того боляче.
Або, наприклад, скільки було історій, коли він, як організатор концертів, виводив інших артистів, а не мене. Тобто на першому місці в нього були інші артисти, а не я.
Я, як і всі артисти, відправляю свої пісні раді, яка вирішує, ставити цю пісню на радіо чи не ставити.
Тому живеться не дуже легко з чоловіком-продюсером (сміється). Але мені легко в тому плані, що ми дуже відчуваємо одне одного, з пів дотику в плані пісень, того, чого я хочу.
На початку, звичайно, він більше керував процесом, яка має бути пісня, яке аранжування. А зараз вже керую я. Але він підказує дуже багато, бо в нього є чуйка до пісень, він слухає дуже багато музики. Проте зараз роблю так, як хочу я. Він, буває, каже: «Ти розумієш, що це може не зайти, можуть не зрозуміти». Я розумію, але так хочу я, так відчуваю, як артист. Я не хочу робити так, як всі, в мене є своє бачення.
У нас було правило: ми не залазимо в борги, ніколи не продаємо квартири
- Ви самі казали, що навіть талантам потрібні гроші, щоб засвітитися. І аби показати свій талант, потрібні чималі кошти. Скільки вам знадобилося, аби показати свій талант? Притому, що за вами не стоїть лейбл з інвестиціями, все доводилося брати із сімейного бюджету.
- Дуже нелегко. У нас було єдине правило: ми не залазимо в борги, ніколи не продаємо квартири, як робили це інші артисти, аби зробити концерт в Палаці спорту або в Палаці «Україна». Це просто шалені гроші.
Я розуміла, що в мене є родина, діти, і я не хочу підставляти їх, в першу чергу. Тобто має бути баланс. І якщо в мене просяде баланс в родині, я не зможу наповнювати себе, займатися творчістю.
Я на той час ще працювала менеджером у рекламному відділі і заробляла досить непогано. Ці гроші ми також вкладали в творчість. Чоловік заробляв – і ми вкладали ці кошти.
Звичайно, мені було важко ще й в тому плані, що артисти вкладали шалені гроші в піар, платили телеканалам, газетам, журналам. А я цього не могла робити, тому що в мене на той час вистачало грошей, щоб зробити лише пісню. Тоді ж не було соцмереж.
Була проблема і з концертами, бо була монополія. Коли ти вкладаєш гроші в кліпи, пісні, костюми, треба десь заробляти. А заробляли ми тоді виступами на день міста, день села. Роялті тоді теж не було. Ми й зараз за ці роялті боремося.
Навіть тепер, коли запускаємо кліп, ми не ставимо його на рекламу, не вкидаємо гроші, ми - за органіку. Оці ілюзійні мільйони, які показують деякі наші артисти… Іноді думаю: «Боже, я стільки років в цьому шоу-бізнесі, де мої мільйони?» (сміється) Але ти реально розумієш, що це ілюзія, бо цей артист вкинув в YouTube стільки-то грошей.
Тому в мене нелегкий шлях, але справедливий і чесний.
- Що сьогодні вам приносить заробіток? Концерти, корпоративи? Можливо, пишете пісні на замовлення?
- Пісні пишу лише для себе, на замовлення не пишу. З'явилися корпоративні концерти. Їх не дуже багато, але є. І – роялті.
Концерти, які ми робимо в палацах культури, майже не приносять грошей. Ти більше вкладаєш, бо це оренда залу, світло, звук, техніки, музиканти, яким треба заплатити, вони не виступають безкоштовно, в них теж є сім’ї, і їм потрібно за щось жити. Високі ціни на квитки ти теж не поставиш. Тим паче, якщо це маленьке містечко або селище, у людей немає великих грошей. Тому концерти - це більше промоконцерти, як ми їх називаємо.
- Ви з чоловіком відсвяткували 19-ту річницю весілля. У вас було чимало випробувань у житті. Біда, яка сталася з сином Юрою (хлопчику зробили щеплення АКДП, через що він у чотирирічному віці пережив два інсульти, і це призвело до ураження головного мозку), з цим треба було справитися, і часто сім'ї розлучаються, бо не можуть це разом пережити. Нині війна, яка теж б’є по всім нам, емоційні стани бувають різними, і теж багато розлучень. Що вам допомагає йти по життю пліч-о-пліч?
- Насправді мені дуже складно відповісти на це запитання. Однозначно має бути повага одне до одного, довіра. Звичайно, кохання. Ми завжди дуже багато розмовляємо, все робимо разом. У нас є спільні ідеї, цікавості, інтереси. І оце все в комплексі працює. Мабуть, мені десь там на небі написано.
Підтримка одне одного - це також дуже важливо. Бо ви правильно сказали, що дуже багато сімей розлучаються, чоловіки йдуть з родини, коли є якась проблема з дітьми, просто не витримують. Вважаю, це просто слабкі чоловіки, слабкі духом, в них немає відповідальності, а значить, не було й кохання, не було того тепла до людини, яка поруч із тобою. Проблема завжди показує, хто є хто.
Це і робота над стосунками. Я ніколи не колупаю свого чоловіка, як інші, що він десь не туди кинув шкарпетки (сміється). Правда, є жінки, які через шкарпетки влаштовують просто шалені скандали. Або він мені - через не митий посуд. В нас такого немає. Слава Богу, побутові речі нас не сварять.
- Які сьогодні ваші найбільші мрії?
- Найголовніша мрія - закінчення цієї страшної війни. Мрію, щоб наша країна була вільна, незалежна, щоб ми повернули всі свої території.
Мрію, щоб для наших військових були створені такі умови, щоби вони не поверталися, як кажуть, у життя, а щоб вони жили це життя.
Мрію, щоб українська культура, музична індустрія розвивалася. Щоб вийшла на такий рівень, коли артисти не отримуватимуть три копійки і не житимуть на ці три копійки потім. Щоби нашим народним артистам не було соромно сказати, яка в них пенсія.
Мрію, щоб українська культура процвітала, щоби не було зросійщення. Адже все одно дуже багато людей розмовляють російською до сих пір, на жаль. І мені страшно, коли діти розмовляють російською мовою і батьки до них звертаються російською. Бо що ми будемо мати через деякий час? Божевільний сусід років через 20 знову прийде їх захищати?
Страшенно мрію, щоби вся наша країна розмовляла українською мовою свідомо. Хочеться, щоб, коли я включаю YouTube і шукаю мультфільм «Капітошка», мені видавало його не російською мовою, що мені навіть на голову не налазить, а українською. Чому в Україні я маю дивитися «Капітошку» російською?
Звичайно, мрію, щоб всі діти були здорові. Це для мене дуже важливо, як для мами, у якої дитина з інвалідністю. Мені дуже багато пишуть деякі люди: ти завжди усміхнена, завжди нафарбована, красива, в тебе немає проблем… Та мені просто не хочеться свої проблеми виносити на публіку. На жаль, я з цими проблемами живу кожного дня, і ніхто насправді не знає, що в мене всередині, як мені з цим живеться. Я дуже багато працювала і працюю з психотерапевтом над своїм станом, над своїми емоціями, щоб якраз не виносити свою трагедію до людей. Мені хочеться жити щасливо, в радості, в красі, чесно вам скажу, і не бачити якихось моментів. Але я з цим живу, і свідомо все сприймаю, і розумію, що це моя дитина, якій я маю допомагати по життю. Я розумію це, як ніхто.
Звичайно, мрію зробити великий концерт чи в Палаці спорту, чи в Палаці «Україна». Хочу зробити дуже красиво, на це потрібні дуже великі кошти. Але я це зроблю обов'язково.
