Будинок письменників та будинок Раднаркому: чим відомі київські пам’ятки історії, які понівечила Росія
І знову удар в серце Києва. Тепер – по Печерських Липках. Загинуло подружжя відомих вчених - нейробіолог Ігор Зима та докторка біологічних наук Олеся Сокур, зруйновано їхній будинок, який був окрасою вулиць Банкової та Інститутської. Ворожий «Шахед» вдарив просто в житлові поверхи, де люди спочивали після новорічної ночі. Ударною хвилею понівечено і особняк на Банковій, 2, - символ і осередок української літератури, поезії і публіцистики.
Та ми віримо, що мир повернеться, ми зможемо все відновити і за все спитати з тих, хто вчинив ці злочини. Що ми знаємо і пам’ятаємо про понівечені ворогом пам’ятки нашої столиці - у матеріалі Коротко про.
З 83 вікон вціліло лише одне
Будівля на Банковій, 2, відома як Ляльковий, Пряниковий будиночок, маєток Лібермана, а найбільше – як Будинок письменників України або Національної спілки письменників (НСПУ). Ця споруда має унікальні історичні нашарування, пережила кілька революцій, дві всесвітні війни, але таких «фізичних травм» зазнала вперше.
Будинок письменника залишився без жодного вікна – а їх було 83. Фото: Пресс-служба НСПУ
- Фасад будівлі суттєво зруйнований, розбиті всі шибки - з 83 вікон вціліло тільки одне. Всередині теж є руйнування – пішли тріщинами стіни, частково обвалилася штукатурка зі стель, побиті віконні рами, у деяких кімнатах потрощено меблі, - розказав Коротко про голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. – Зараз наводимо, як можемо, порядок. Зранку був у Печерській райдержадміністрації, велика подяка, підключилися. І волонтери, і представники ЖЕКів із Печерського та Голосіївського районів, комунальні служби теж підключилися.
Пліч-о-пліч з волонтерами на рятувальних роботах працюють письменники. Михайло Сидоржевський каже, що більше пів сотні членів Спілки прийшло, всіх і не порахував.
- Згрібаємо скло, будівельне сміття, що осипалося, обтягуємо плівками вікна. Робимо, що можемо зробити. А далі… Сподіваємося на допомогу від держави. Наш будинок – це пам’ятка історичного та архітектурного значення, знакове місце Києва. Спілка письменників сама не подужає відбудову. Тут потрібні великі кошти, зусилля, ресурси.
Так виглядав Будинок письменників до «новорічного привітання» рашистів. Фото: Wildcatjane/Вікіпедія
Палац із секретом
Історія будинку на Банковій, 2, бере початок з 1879 року, коли архітектор Володимир Ніколаєв звів на місці дерев’яної садиби кам’яний будинок для генерал-ад’ютанта Федора Трепова. У середині 1890-х садиба перейшла до київського купця, цукрозаводчика Симхи Лібермана, який вирішив реконструювати та розбудувати маєток. До планування та керівництва роботами він запросив того ж Володимира Ніколаєва. Небайдужий до розкошів, замовник попросив архітектора щедро прикрасити дім декором ззовні та зсередини. За однією з версій, саме через це у 70-х роках минулого століття його почали називати «Ляльковим» або «Пряниковим».
Цей годинник застиг в момент прильоту ворожого снаряду. Фото: Тетяна Фольварочна
- Ніколаєв був дуже відомим і дуже плодовитим на той час архітектором, - каже київський екскурсовод Олексій Шимановський. – Існувала навіть приказка, що коли ви в Києві не бачили будинку Ніколаєва, значить ви в Києві не були. Ніколаєв створював здебільшого проєкти рядової забудови міста, але йому також належали унікальні споруди палацового типу, як будинок Лібермана або палац Могильовцева, широко відомий як «Шоколадний будиночок» на Шовковичній.
Олексій Шимановський - засновник екскурсій в будинку на Банковій, 2. Останню він провів восени минулого року і тепер з болем дивиться на фото руйнувань. У пошкодженому крилі - приміщення, що в далекому минулому нібито правило за особисту синагогу власника будинку Симхи Лібермана. З ним пов’язана цікава легенда.
- Симха був віруючим юдеєм. Свято Суккот - на честь осіннього збирання врожаю - належить проводити під відкритим небом, у наметі. Але за часів Російської імперії в Києві заборонялося ставити на вулицях намети, хіба що це робили за хабарі. От і пішли чутки, що Симха спорудив собі в молельні розсувну стелю, щоб незалежно ні від кого мати власний намет, - розповідає Олексій. – На планах, що дійшли до нашого часу, молельні немає, але всі плани і не збереглися. Є свідчення, що молельня була, був і хитрий механізм, але переконливих доказів немає. Тому розповіді про розсувну стелю вважаються легендою, хоча й цілком правдоподібною.
До речі, у жовтні 1919 року газета «Киевская жизнь» повідомила про відспівування у «власній синагозі» старшого сина Симхи Лібермана.
На підлозі, вкритій уламками, – портрет Григора Тютюнника. Фото: Тетяна Фольварочна
Плац політичних подій
З початком Української революції тихий маєток купців перетворився на політичний простір. У квітні 1918-го майже всі приміщення садиби по Банковій реквізувало військове міністерство УНР, а з Інститутської вулиці розташувалися представники німецької влади. Після смерті Симхи у вересні будинок перейшов до його трьох дітей, але фактично в ньому розмістилася контррозвідка штабу Київського військового округу.
За більшовиків у 1919-му тут сидів Київський військово-окружний комісар зі своїм апаратом, потім військова цензура. З 1929 по 1930 рік будівлю використовували як відділок дитячої лікарні, дитячий садочок та ясла імені Надії Крупської. Влітку 1934-го дітей потіснив Раднарком УРСР, а коли уряд перебрався на Грушевського, в маєтку Лібермана влаштували міський будинок пропаганди й агітації імені Сталіна.
Після війни будинок на Баковій, 2, деякий час був у розпорядженні комітету у справах мистецтв, а у 1953 році його передали Спілці письменників. Саме тут започаткувався Народний Рух України, тож, можна сказати, що саме тут зародилась і наша незалежність.
Портрет Василя Симоненка дивом залишився на стіні, але довкола все потрощено. ФБ Тетяна Фольварочна
Будинок Раднаркому: у стилі артдеко
Понівечений житловий будинок на розі Банкової та Інститутської вулиць не має такої великої історії, проте є не менш знаковим для Києва як пам’ятка архітектури місцевого значення. В народі його називають «будинком Раднаркому», хоча споруда призначалася і слугувала як житлова.
«Будинок Раднаркому УРСР» був зведений у 30-х роках ХХ століття.
- Коли у 1934 році столицю перенесли з Харкова до Києва, будинки для працівників владного апарату збудували на Шовковичній та Інститутській вулицях, - розповідає історик і києвознавець Михайло Кальницький. – Але житла, мабуть, не вистачало, тому звели ще й цей будинок. Селили в ньому вже не перший владний, а другий чи третій ешелон, впливових людей, діячів мистецтва.
Будинок на розі двох центральних вулиць був зведений у 1941 році. Історик відзначає, що на той час радянська архітектура вже відмовилася від конструктивізму з його девізом «без излишеств» і перейшла до більш витонченого стилю артдеко. Башточка-ротонда, що прикрасила будинок, стала прикметою того часу. «Шахед» зруйнував її повністю.
У «брежнєвську епоху» застою і глобального дефіциту будинок на розі Банкової та Інститутської приваблював не тільки зовнішньою естетикою, а й невеличким гастрономчиком на першому поверсі фасаду. Ходили легенди, що там був окремий закритий відділ, де «обрані» купують ковбаску, паштети, ірландське рибне філе та інші недоступні простому люду ласощі.
Пошкоджений "Будинок Раднаркому УРСР". Фото ФБ Ольга Дончук
- Такого відділу насправді не було. Ті, хто мав доступ до дефіцитів, не ходили за ними в гастрономи, а отримували в пайках. Магазин на розі Банкової входив до категорії «Об’їдки» так само, як продуктові на Інститутській та на Грушевського. Це коли під кінець місяця щось залишалося від спецпостачання, то для виконання плану або щоб не зіпсувалися продукти, їх віддавали в такі магазини у центрі міста.
Без жодних легенд з типовим асортиментом магазин на розі Банкової справно працював, обслуговуючи жителів кварталу, до 1.01.2025 року…
