"Легенді України-2022" відмовили у виплатах за загибель дружини
У серпні 2022 року Володимир Зеленський вручив нагороди десяти лауреатам премії «Національна легенда України». Першим у списку був Анатолій Бабічев - провідник одного з пасажирських поїздів, що на початку великої війни тисячами вивозили біженців з Донбасу. У небезпечному рейсі Анатолій втратив кохану дружину - вірного напарника по професії. Згідно із законом №2980 чоловік має право на 1 мільйон гривень допомоги як член родини загиблої працівниці критичної інфраструктури, але навесні цього року отримав від Пенсійного фонду відмову у виплаті коштів.
Чому закони не завжди захищають права людини та чи можна відновити справедливість, з’ясовувала журналістка Коротко про.
Під сидіння прилаштовували відра, мішки з білизною
Коли ми сконтактувалися з Анатолієм Бабічевим, він знову був у рейсі, тому розмова вийшла досить короткою, додаткову інформацію чоловік дозволив взяти про себе із відкритих джерел.
Анатолій з дружиною Наталкою. Разом вони прожили щасливі роки. Фото: railinsider.com.ua
Що таке бойові дії, Анатолій знав з 2014-го - місто Красногорівка, де жив із сім’єю, було близько до лінії розмежування часів АТО-ООС. З дружиною Наталією, яка багато років також працювала провідником, жили душа в душу що вдома, що на роботі. Разом працювали від Донецького депо, потім перевелися до залізничного вузла у Маріуполі, разом ходили в рейси. Разом зустріли велику війну…
- У нас був напрям Костянтинівка - Київ - Маріуполь. 2 березня приїхали до Києва, мали увечері прямувати до Маріуполя, але нас туди вже не пустили. Повернули в Костянтинівку, де після ночі у вагонах отримали рознарядку на евакуацію, - згадує Анатолій. - Спершу було дуже важко - люди натовпами просилися у вагони, бувало, що й чоловіки намагалися пробратися перед жінками та дітьми. У свій СВ ми просто не в силах були всіх забирати, доводилося відмовляти. У вагонах не те що лежати, сидіти ніде було. Під сидіння прилаштовували відра, мішки з білизною. Дорогою панувала тиша. Діти не кричали, не канючили. Навіть коти з собаками, що були в одному купе, не гризлися, не гарчали, не нявчали. Ніби розуміли, що відбувається щось незвичайне.
Через кілька днів стало легше - налагодився графік руху евакопоїздів, до розміщення біженців підключилися волонтери.
- Вони запитували, скільки можемо людей взяти - і стільки запускали. Ми саджали по чотири людини на полиці, маленьких дітей, хоч це було поза правилами безпеки, іноді клали на третю полицю. Налагодили і харчування: в перші дні роздавали чай, печиво із вагонних запасів, а потім теж почала працювати волонтерська допомога. Перед зупинками робили запит до начальника поїзда на харчі або начальник поїзда сам казав, що треба. Ще й місцеві жителі підносили до вагонів і роздавали пиріжки.
У такому режимі Анатолій з Наталкою провели десять днів - відвозили біженців до західних областей. Трохи відпочити і помитися вдавалося на зворотному шляху - на Донбас.
Щоб отримати нагороду, відпросився за власний рахунок
Близько десятої вечора 12 березня 2022 року потяг вирушив на Лиман, де на посадку чекали нові біженці, зокрема, сотня дітей. Колії йшли паралельно з автомобільною трасою, по якій сунула колона техніки. Наталя, дружина Анатолія, сиділа в цей час біля вікна, дивилася у мобільний телефон. По ній ударили уламки ворожого снаряду.
Дружину Анатолій поховав у Красногорівці. Близько місяця провів удома, щоб не залишати сам на сам з горем тестя й тещу. Але в місті ставало дедалі небезпечніше через ворожі обстріли, люди почали виїжджати, вивіз Анатолій і своїх. Певний час провів у Запоріжжі, де була бригада з його розбитого потягу. Потім, каже, переманили до Київського депо. Місяця не пройшло, як прийшло запрошення до президента на нагородження.
- Виходило так, що у мене мали бути прогули, бо не виконав би місячну норму. Але пішли назустріч - дали дні за свій рахунок. Я тоді не пояснив, навіщо просив, бо був ще новеньким у колективі, - каже Анатолій.
Про те, що працюють з "Легендою", київські колеги довідалися відносно недавно, коли Бабічев уже був на міжнародних рейсах, якими курсує й понині. Але то вже інша історія.
- Про закон, за яким я мав право на виплати у 1 мільйон гривень, я нічого не знав, допоки не познайомився з громадською організацією «Соціальний рух». А про те, що існує трирічний строк, який я протермінував, дізнався лише в київському відділенні Пенсійного фонду, - завершує свою розповідь Бабічев.
21 серпня 2022 року, нагородження. Анатолій - крайній праворуч. Фото: president.gov.ua
На папері маємо турботу, на ділі - ні
- Історія Анатолія - це лише вершина айсберга. Для нашої громадської організації ця тема почалася набагато раніше - коли у 2024 році ми дізналися, що ухвалений закон практично не виконується. Бо про нього просто ніхто не знає, - розповідає голова ради ГО «Соціальний рух» юрист Віталій Дудін. - Сталося це через неузгодження політики і діяльності різних державних органів.
Юрист пояснює, що закон про одноразову грошову допомогу за шкоду життю і здоров’ю працівникам критичної інфраструктури, державним службовцям та іншим категоріям осіб був ухвалений 20 березня 2023 року. У ньому визначена одноразова компенсація від 200 000 до 800 000 гривень за інвалідність і 1 000 000 за загибель члена сім’ї.
- Через рік після ухвалення закону - навесні 2024-го - я звернувся із запитом до Пенсійного фонду України, щоб дізнатися, скільки осіб отримали виплати. І мені дали відповідь, що кошти по цій програмі ще не виплачувалися. Тобто на папері ми маємо турботу про героїв тилу, які калічаться, гинуть від артобстрілів, від мін, а на ділі ніхто цієї турботи не отримує.
Наприкінці грудня 2023 року була прийнята постанова Кабміну № 1396, якою був ухвалений порядок «використання коштів державного бюджету для виплати особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах».
- Практична імплементація виглядає так: Пенсійний фонд, отримавши документи на виплату, звертається до Держспецзв’язку, який перевіряє підприємство по реєстру ОКІ - об’єктів критичної інфраструктури. А цей реєстр не наповнений, там немає таких об’єктів, як Укрзалізниця, Укренерго, відсутні лікарні, водоканали, навіть передові оборонні підприємства. Тільки з липня минулого року закон почав з горем пополам виконуватися. До того постраждалі, які зверталися до ПФ, отримували масові відмови у допомозі, бо статус критичної інфраструктури не було підтверджено. Для людей це стало другим ударом після важкого удару долі.
Сам з числа ВПО
Віталій Дудін підкреслює, що закон про грошову допомогу за шкоду життю і здоров’ю працівникам критичної інфраструктури не отримав належної інформаційної підтримки. І вважає це проявом безвідповідальності з боку посадовців, зокрема й Укрзалізниці.
- Роз’яснювальну функцію змісту закону на початку 2025 року взяв на себе «Соціальний рух». Ми систематично працювали з людьми, дотичними до підприємств критичної інфраструктури. Після одного з семінарів, який організували наша ГО і Молодіжна рада профспілки залізничників, Анатолій дізнався про своє право на виплату, - переходить до історії провідника-"легенди" Віталій Дудін.
Однак не так скоро робиться, як мовиться. До управління Пенсійного фонду у Києві Анатолій звернувся на початку весни, зібравши необхідні документи. Юрист каже, що від нього зажадали ще папірців, які не передбачені в законі. Це теж забрало час. Зрештою, коли все було готове, вдівця шокували відмовою. Пояснення - минули три роки, відведені на те, щоб скористатися своїм правом.
- Вийшла дуже прикра ситуація. Ніхто не може підтвердити, що залізничника інформували про його права. Тим паче, що йдеться про людину, чий внесок у порятунок інших людей було визнано на самому високому рівні. Анатолій з числа ВПО, він потребує поліпшення житлових умов. Його житло в Красногорівці зруйноване, саме місто в окупації.
Як стало відомо Коротко про, у Києві Бабічев мешкає в гуртожитку, інколи між рейсами гостює у доньки у Львові.
Термін порахували на користь держави
За підтримки громадської організації Анатолій відправив скаргу до Пенсійного фонду України на рішення столичного управління.
- Також нами зроблене звернення до Офісу президента. Глава держави має бути зацікавлений, щоб людина, яка отримала нагороду з його рук, була захищена в своїх правах. Орган ПФУ мав ви відраховувати трирічний строк не від 12 березня 2022 року - дати загибелі дружини Анатолія, а від дати завершення службового розслідування, яке пов’язало факт смерті із виконанням трудових обов’язків в період воєнного стану і яке завершилося у липні, - переконаний Віталій Дудін. - У постанові Кабміну №3096 про термін написано украй неякісно і не точно, але практика Європейського суду з прав людини така, що в разі невизначеності в законодавстві рішення має бути на користь громадянина, а на держави.
Також, на думку юриста, треба вносити зміни до законодавства - конкретизувати положення, розширити терміни, дати визначення об’єктів критичної інфраструктури, щоб не залежати від реєстру ОКІ. Але на це можуть знадобитися роки.
Є питання
Хто має інформувати громадян про права
Стрічки новин, телеканали, YouTube, соцмережі, месенджери. Інформаційних каналів достатньо, аж занадто достатньо, бо важко знайти голку в сіні, особливо коли ти не знаєш про її існування. Будь-яка корисна інформація може потонути у вирі поточних. Юрист вважає, що пропагандистську функцію мусять взяти на себе насамперед державні органи. Від себе додамо, що кожен має для цього пристойний штат пресслужби.
- Пенсійний фонд і Міністерство соцполітики мали рік тому розпочати масову кампанію по інформуванню про цей закон. І не просто на своїх сайтах, а в популярних ЗМІ - шляхом інтерв’ю, роз’яснень, коментарів. Захищати працівників шляхом інформування мусять і підприємства, які визнані операторами критичної інфраструктури. Укрзалізниця однозначно є таким оператором. Також відповідальність лежить на органах Держпраці, які проводять розслідування нещасних випадків, викликаних російською агресією. Тут інформування має бути індивідуальне - під підпис. Разом з тим потрібно поліпшувати соціальний діалог між державниками і людьми, які працюють на державу і захищають її, - каже Віталій Дудін.
