Вчителі почуваються незахищеними, ображеними і безправними - юрист і психолог про настрої освітян
Через чотири роки сподівань Кабінет міністрів визначився з підвищенням зарплатні педагогам. Виконання постанови про мінімальний оклад на рівні чотирьох прожиткових мінімумів відкладено на “після війни” і більше - через рік після скасування воєнного стану. Як компенсацію в умовах війни освітянам даватимуть по 1000 гривень. І то не всім, а вибраним. На всіх не вистачає грошей...
Юрист і психолог Лілія Орел знає життя освітян зсередини, бо сама працює серед них і надає колегам консультації з питань захисту прав. Які проблеми, окрім безгрошів’я, доводиться долати наставникам нашого майбутнього, чому вони йдуть з державних шкіл і який бачать вихід із кризи – про це в юрист розповіла Коротко про.
Розділені на два табори
Юрист і психолог Лілія Орел. Фото: ФБ Ліліля Орел
- Ліліє, у вас багато підписників у соцмережах і велике коло спілкування. Либонь, ділилися освітяни своїми відчуттями, коли дізналися, що їм 1000 гривень додадуть?
- Так, ділилися. Почуття у людей змішані, але домінуюче почуття - образа. Так, вони чекали підвищення зарплатні, але ж не на 1000 гривень. Та хай би навіть ці гроші були унормовані законом.
Також людей зачіпає, коли піднімають заробітню плату в якійсь іншій сфері, то це сприймається як належне, без рекламних кампаній. Тут же просто ажіотаж на всю країну: вчителям додали грошей! Це не сприяє підняттю настрою.
Проте педагоги відмічають, якби вони мовчали, то нічого їм би не дали. Писалося ж багато і в соцмережах, і в пресі про масові звільнення і що з цим треба щось робити. Уряд дослухався, хай хоч би так.
- Дошкільна, позашкільна, професійно-технічна освіта залишилися поза бортом “воєнної тисячі”. У соцмережах гірко іронізують, що педагогів поділили за ступенем користі.
- Так, це важко сприйняти, бо кожний педагог заслуговує, щоб його цінували. Чому поділили? Спробую навести власне припущення. Найбільше піднімали “хвилю” педагоги загальноосвітніх шкіл. На превеликий жаль, вихователів ми мало чуємо і бачимо. Вони сором’язливі, можливо, це і спрацювало.
Не чутно було голосів і від представників професійно-технічної освіти. Можливо, тому, що зараз вибудовується стратегія профільної освіти, а може, і тому, що “професійники” не схильні так об’єднуватися, як “школярники”, вони навіть у соцмережах не дуже спілкуються. Треба, щоб хтось представляв їх інтереси, нагадав про них.
От і вийшло: всі освітяни, всі працюють з дітьми, але вже розділені на два табори.
Надбавка – не стала величина
- Чому саме надбавка, а не підвищення зарплати? Це може означати, що сьогодні додали тисячу, а завтра не додали?
- Так, можна дати – можна забрати. Тому вона і надбавка, нестабільна величина. Можливо, розмір буде збільшено, як обіцяють, з 1 вересня 2025 року, а може й ні. Все залежить від наявності коштів у бюджеті.
- На згадку спадає надбавка за престижність професії вчителя: не більше 30% і не менше 5% від посадового окладу. У багатьох школах, особливо на периферії, кажуть, що дають тільки 5%, і ніяких критеріїв оцінки престижності немає.
- Так, критеріїв немає, все залежить від фонду оплати праці. Цікаво, що на сайті у листі Міносвіти «Про розрахунок обсягу освітньої субвенції на 2024 рік» зазначено, що на виплати надбавки за престижність виділено 25% від окладу. Я виклала це у соцмережі, виділила червоним. І отримала коментарі, що "у нас" дають тільки 5%, а деякі писали, що і тих нема.
Постає питання: куди діваються гроші, якщо міністерство виділяє їх з розрахунку 25%, а в громадах виплачують по 5%? Має ж бути якийсь контроль, якесь звітування, де ділися 20%. Але все замовчується.
Юридично не захищені
- Поєднання професій юриста і психолога декому може здатися незвичним. З якої починали?
- За першою освітою я юрист, працювала викладачем у виші, була юристом в органах державної влади. Коли перебувала у відпусті по догляду за дитиною, вивчилася на психолога і переключилася на цей фах. Але ж юридичної жилки не позбудешся.
Я побачила, що психологи у школі юридично не захищені, нікому розтлумачити їхні права. Наприклад, був момент, коли говорили, що на будь-який психологічний супровід дітей потрібна згода їх батьків. А це і діагностика, і корекція, і консультування, і просвіта. Деякі батьки не хотіли, щоб психолог проводив профілактичні бесіди з дітьми. То як бути, коли заходиш у клас, де від одних сімей є згода, а від других немає?
Я вивчила це питання. З'ясувалось, що нормативні акти передбачають згоду тільки в тих випадках, коли йдеться про індивідуальну діагностику і корекцію. Розповіла про це на своєму YouTube-каналі і отримала багато відгуків. Далі почала викладати відео для психологів про їх права, унормування робочого часу, порядок ведення документації тощо.
Тему довелося розвивати, переходячи на індивідуальні консультації. Бо з'ясувалося, що юридичні питання дуже затребувані у сфері освіти. До психологів приєдналися вчителі, вихователі дитсадків. Щоправда, останні звертаються рідше за інших, можливо, через ту саму сором’язливість.
- А до кого у вашій особі частіше приходять – до юриста чи до психолога?
- До юриста. І от тут я скажу, як воно поєднується. Під час консультацій у Zoom стається так, що розмова про права і обов’язки переростає в психологічну бесіду. Бо людина не знає, яке їй ухвалити рішення: звільнитися чи залишитися, наполягати на своєму чи дозволити конфлікту згасати без розвитку, як говорити з керівником, вибудовувати стосунки з колегами. Таке дуже часто буває.
- З чим найчастіше звертаються?
- Я завжди кажу, що у мене сезонна робота. На початку навчального року це розподіл навантаження. Зараз - сезон атестацій. Протягом всього року виникають питання, які стосуються робочого часу – тривалості, чергувань.
Багато запитань щодо документації, бо іноді вчителя навантажують тим, що він не має робити, а також щодо трудових контрактів – закінчення, продовження, відпустки, звільнення.
“А хто вони мені такі”
- Вчителі, особливо мовники і математики, скаржаться, що у них ледь не цілодобова робота. Закінчується школа - починаються зошити. Нормування є?
- Так, все має бути в межах педагогічного навантаження. Якщо вчитель має 20 годин на тиждень, то це його робочий час. Хоча достеменно системного регулювання немає. Наприклад, педагогічна нарада або якісь заходи – це у робочий чи вільний час? Тому я кажу, що такі питання треба регулювати в колективному договорі, правилах внутрішнього розпорядку.
- А багато педагогів не знають свої права?
- Так, досить багато. Але справа навіть не у незнанні. Питання, з якими я стикаюся, свідчать, що у навчальних закладах є своя “внутрішня конституція”. Основний закон звучить так: як скаже керівник, так і буде. Я надаю допомогу у письмовій формі. Розтлумачую закон та нормативні акти, роблю посилання. Але все може ігноруватися керівником. Якщо виконується, то з конфліктами.
Наприклад, з нормативних актів випливає, що педагог має право атестуватися в цьому році. Після консультації він іде до директора і каже: зверніть увагу ось на те і те. Директор відповідає: ні, і крапка.
Навіть коли людина отримує аналогічну відповідь на лист до міністерства, до омбудсмена, керівник може заявити: а вони мені ніхто. Про це треба вголос говорити, бо подібних випадків дуже багато.
Конкуренція і мобінг
- Дивно, атестація – це перевірка на профпридатність, профзростання. Керівники шкіл мають бути зацікавлені у кадрах, які не бояться і хочуть атестуватися.
- Все не так просто. Людині, яка успішно пройшла атестацію, мають присвоїти категорію і підвищити зарплату. А якщо всі у закладі отримають вищу категорію, то що далі? Всі на рівні з директором? Отакий ще й суто психологічний момент.
У мене дуже багато запитів щодо мобінгу (перешкоди, приниження у професії). Це ще одна міна, яка ось-ось може вибухнути в освітянському середовищі.
Наведу свіжий приклад: два вчителі випускають 4-ті класи. Наступного навчального року вони мали б набирати перші. Але дітей стало мало – тільки на один клас. І от директор вирішує, що "виграє" учитель, до якого напишуть заяви більше батьків. І робить усе, щоб дітей записували саме до того вчителя, який йому більше подобається. Аж до того, що на сторінці школи у фейсбуці висить фото і заклик: записуйтесь сюди.
Але в нормативних актах ніде не сказано, що питання, хто буде працювати, а хто ні, залежить від волі батьків. Є стаття 42-га Кодексу законів про працю, де йдеться, що проводиться скорочення. І під нього підпадає той, хто має менше стажу і нижчу категорію. Мобінг полягає в тому, що директор цілеспрямовано витискає з роботи людину, яку вважає для себе менш зручною.
- Схоже, школа чимось нагадує армію: командир завжди має рацію, а як не має, то дивись пункт 1-й.
- Звичайно, так не скрізь. Я говорю про конфліктні ситуації, з якими доводиться мати справи. Освітянське середовище контрастне. Є колективи на “казарменому положенні”, а є такі, де розуміння і взаємопідтримка. Директори шкіл також звертаються до мене за консультаціями, як покращити становище вчителів, раціонально розподілити навантаження, щоб не було ображених. В армії ж теж є добрі та дбайливі командири.
- Припустимо, ви надали роз’яснення, в міністерстві його підтвердили, а директор оті папірці відсунув і виставив підлеглого за двері. Є сенс скаржитися у райвно чи міськвно? Чи керівна вертикаль себе захищає?
- Вертикаль захищає. Більш дієве звертання до суду. Найчастіше позови подають, коли незаконно була оголошена догана. У моїй практиці є випадок, коли в одній школі педагогу не дозволяли зберегти категорію, яку присвоїли в іншому закладі. Справа була виграна, інші справи також досить часто виграються.
Хто такі “яжемами” і чому вони беруть гору
- Останніми роками загострилися стосунки між сім’ями і школою. Батьки скаржаться на грубість, упередженість учителів. Учителі – на агресивність “яжемам” і “яжетат”, які в усьому вигороджують своїх дітей. Настрої в суспільстві такі, що пріоритетність на боці батьків.
- Скажу як психолог про категорію “яжемама”. 99% - це ті матері, які, як правило, не перебувають в емоційному контакті зі своєю дитиною. Коли виникає конфлікт у школі, то мати - це підсвідомо відбувається - починає захищати свою дитину. І тут вони входять у контакт, бо починають "дружити" проти школи. Так мати компенсує моменти, коли недодала дитині уваги.
Я завжди говорю педагогам: перш ніж вступити у суперечку із завзятою мамою, треба самому зрозуміти: зі мною як з педагогом все добре, я маю дати можливість мамі з’єднатися з дитиною, але не через конфлікт зі мною. Поговорити, з’ясувати, в чому першопричина, разом подумати, як бути далі. Хоча це, звичайно, не завжди спрацьовує.
Зараз всі борються за принцип дитиноцентризму, партнерства, за те, що педагог зобов’язаний володіти високими моральними якостями. Але в дечому вже доходить до абсурду. У вчителя фактично не залишилось прав і важелів впливу. Якщо він підвищив голос, занизив, як здається батькам, оцінки, то треба обов’язково бігти до школи і влаштовувати розбірки. Аж до образ і приниження вчителя. Проблема в тому, що директор школи часто займає відсторонену позицію. Вчителі не мають відчуття захисту.
- Можливо, позиція директора в тому, щоб не роздмухувати конфлікт?
- Можливо, так. Але скажу більше: там, де директор стає на бік педагога і виконує роль мудрого арбітра, ми навіть не дізнаємося, що в школі був конфлікт. Розголосу набувають саме інциденти, коли батьки відчувають з боку директора острах підтримувати вчителя.
Зміни відбуваються, але не такі, що допомагають
- Влітку був великий відтік вчителів із державних закладів. А що відбувається зараз?
- Звільнення продовжуються. Але якщо влітку люди просто йшли з професії, то зараз переходять у онлайн-школи або інші приватні проєкти. Спершу паралельно працюють в школі комунальної власності і якомусь проєкті, а потім йдуть туди на повну зайнятість. Кажуть, що отримують не тільки ліпші фінансові умові, а й вищу моральну оцінку праці.
- Як ви вважаєте, в системі державної освіти вже назріла та криза, про яку говорять дуже давно?
- Криза – це не просто певний стан. Криза – це про те, що треба щось змінювати. Треба під іншим кутом дивитися на принцип дитиноцентризму. Що стосується оплати праці педагога, то тут годі щось виправдовувати. Через низькі зарплати професія старіє, молодь отримує освіту, але не йде працювати на такі гроші.
Про подолання кризи самі вчителі говорять так: дайте нам працювати. Бо дуже багато якихось реформ, новацій, вимог щось оптимізувати без розуміння мети. Візьмемо хоча б рекомендації з оцінювання учнів 5-7-х класів. Вони не чіткі, можуть трактуватися по-різному. Вчителі звикли до однієї системи, тепер вимагають іншу, а що це дає? Тільки нові папери і шарпання нервів.
В освіті весь час щось міняють, але це не ті зміни, які допомагають подолати кризу.
Діти хочуть мати користь з того, чому їх вчать
- Якою ваші клієнти бачать школу, у якій би хотілося працювати?
- Це школа, де немає утиску з боку керівництва, де все чітко і зрозуміло. Педагоги - такі люди, які люблять чіткість. Зокрема, щодо системи оцінювання і графіку роботи. Бо дуже часто скаржаться, що поставили перший урок, а потім п’ятий, і день нанівець. Щоб менше було паперового навантаження. Щоб суспільство дивилося на вчителів не так прискіпливо і більше довіряло, що вони впораються з дітьми. Щоб дітей було менше у класах, бо скупченість – це додаткове нервове навантаження і на педагогів, і на дітей. Щоб діти, зрештою, були мотивовані до навчання.
- До речі, чимало вчителів відзначають, що хороші оцінки для школярів уже не в такому пріоритеті, як було раніше.
- На втрату мотивації багато що впливає. Але хочу відмітити, що зараз у соціальних мережах шириться хвиля, що оцінки - не головне, що “трієчник” краще влаштовується в житті, ніж "відмінник". Старання в школі штучно знецінюються. А ще війна, невизначеність майбутнього...
Іще скажу на захист дітей. Вони не такі, як були раніше, це не радянські діти, які мріяли стати космонавтами або великими вченими. Це неповнолітні практики. Вони розуміють, що дуже багато занять і завдань у школі не пов’язані з життям, їх ніде не застосуєш. Діти хочуть мати користь з того, чому вчаться, і це нормально. Коли ми їм говоримо, що складні формули і теореми розвивають пам’ять, то лукавимо: не розвивають. Натомість занижують самооцінку і викликають тривожність у тих, хто з ними не справляється. Дитина розуміє, що вона відстала, і це треба виправдати, бо психіка має захисні механізми. Звідси і пішло самозаспокоєння, що коли я буду “трієчником”, то краще влаштуюся в житті, бо так пишуть популярні блогери.
У нас хороші, розумні діти. Просто шкільні програми мають складатися так, щоб вони бачили, як ця наука буде корисна їм у житті.
