Жителі «полуничних» сіл: Цього сезону ягода буде дрібною, дорогою і дозріє пізніше
На прилавках вже з'явилася перша полуниця. Поки що привізна, але зустрічається і наша, закарпатська. Ціни, щоправда, кусаються – за кілограм ягоди треба викласти від 200 до 300 гривень.
Але спробувати ранньої ягідки ой як хочеться. Коли на ринку з'явиться вітчизняна ягода, на які ціни чекати цього року і як взагалі йдуть полуничні справи в «ягідних» селах - у матеріалі Коротко про.
Пік урожаю чекають уже влітку
Село Хорохорин за 30 км від Луцька славиться своєю полуницею на всю країну. Колись це була звичайна глибинка із типовою для багатьох сіл картиною – роботи немає, рятувалися завдяки господарству та заробіткам. Саме із заробітків у Польщі на полуниці та інших ягодах місцеві і привезли ідею: вирощувати полуницю вдома та самим її продавати. Так і зробили – і ось у селі та за ним розкинулися ділянки і поля, засаджені соковитою ягодою. Понад 300 гектарів!
Полуниця з Хорохорина – велика, солодка. Це відомо всім, тож за нею вишиковуються черги закупівельників. Але цього року справи пішли інакше.
Староста села Хорохорин Анатолій Мельничук. Фото: надане Анатолієм Мельничуком
– Погода нам дуже «допомогла» вже, – зітхає у розмові з кореспондентом Коротко про староста села Анатолій Мельничук. - І ще хтозна, що буде. Вже вимерзло до 50% полуниці. Навіть та, що була у бутонах, померзла. Може, викине ще останні квіточки, але це буде ягода не тієї якості – такою великою вона вже не буде. Слава богу, що дощі пішли – у нас ще й дощів не було до останнього часу. Вологи не вистачало.
Ягода в Хорохорині тільки-но почала цвісти. Пік полуничного сезону тут наприкінці травня – на початку червня. Цього року селяни прогнозують запізнення на тиждень-півтора – через холоди. За словами місцевих, щоб полуниця була великою і солодкою, потрібно +15 градусів тепла вночі та від +20 вдень. А тут – нуль чи трохи вище. І за прогнозом холод ще триватиме.
Залишки у червні може побити градом
Незважаючи на втрату половини врожаю, люди все ж таки не опускають руки. Сумно посміхаються: «Сподіваємося, що гірше вже не буде».
– У нас зазвичай у червні ще град йде, – діляться місцеві фермери. – А це буде вже зовсім не кондиція. Це лише на переробку.
Місцеві наголошують, що це перший такий надскладний у плані погоди рік за останні два десятиліття.
– Так, бувають заморозки, але обмерзало до 10% цвіту, – зазначає староста Анатолій Мельничук. – Це ніяк не впливало на рентабельність та бажання людей вирощувати ягоду. А тут – одразу половини врожаю немає.
У зв'язку з непередбачуваністю погоди говорити про ціни зарано. Та й селянам про них думати не хочеться – кажуть, їм би відбити гроші, що вкладено у полуницю, – вже буде дуже добре. Але багато фермерів уже бачать – цього року вони точно підуть у мінус.
– Ціни диктуватиме ринок, – зазначає Анатолій Мельничук. - Якщо ягоди зовсім не буде, ціни поповзуть угору. Місцева по 200 гривень не буде. Я так думаю... Хіба що перекупники продаватимуть за такою вартістю. Мабуть, на місці закупівельна оптова ціна буде 70-80 гривень. Перша завжди дуже дорога, а далі як піде. Торік ранню віддавали по 75 гривень. А потім – по 50, 40, 25 гривень.
У Хорохорині вирощують ранню ягоду італійських сортів, наприклад, "Альба", "Клері". Ось цих двох, за словами фермерів, зовсім не буде. Пізньою тут не займаються - її ринок не бере, тому що з'являється чорниця, малина.
- Єдиний вихід - чекати і сподіватися, що гірше вже не буде, - зітхає староста села. - Є рік урожайний, є гірший, а є збитковий. Люди руки не опустять однаково. Постійно не буде дуже добре, і постійно не буде дуже погано.
Зазвичай у Хорохорині полуниця велика, цей сезон може стати винятком. Фото: zemliak.com
Садять вдвічі менше
Приблизно так само справи йдуть ще в одному відомому полуничному місці – у селі Висока Піч на Житомирщині. За радянських часів тут базувався ракетний полк, а сьогодні у кожному дворі мешканці колишнього військового містечка вирощують полуницю.
Староста села Висока Піч Катерина Котвицька. Фото: Надано Катериною Котвицькою
– У нас піщані ґрунти, а полуниця їх найбільше любить, – ділиться з кореспонденткою Коротко про староста села Катерина Котвицька. – У сусідніх районах уже чорнозем – там займаються картоплею. Тож у нас у Високій Печі – «полуничний центр».
Минулого року тут було стільки полуниці, що селяни не знали, куди її подіти. Продавали на місці по 10-15 гривень за кіло. Скільки буде цього року – не беруться сказати.
– Рання у нас не лише цвіте, а й перецвітає вже, але було багато заморозків, тож не можу сказати навіть, що від урожаю залишилося, – зазначає Катерина Котвицька. – Загалом останніми роками полуницю б'ють морози. Але попит на неї все одно є. Ягоди набагато менше, ніж раніше, але люди не кидають цю справу.
Полуницю тут зазвичай продають на «п'ятачку» - так місцеві називають місце на трасі біля села. Можна брати й у селі – навіть у вашу тару зберуть, щоби не пересипати зайвий раз і не м'яти ягоду.
- А ще раніше, коли працювали заводи, сюди з діжками приїжджали, у них люди зсипали полуницю і йшли далі збирати, - зазначає староста.
Ще одна проблема – зі збиранням полуниці: нема кому збирати. Зробити це потрібно за день-два – це не картопля, чекати не буде. Хтось із селян виїхав, чоловіки – на фронті. Тож і з робочими руками проблеми.
Полуницю зберігають від холоду під плівкою, але це не завжди рятує. Фото: ukrainer.net
До речі
Жителі Високої Печі: Іти в ліс за чорницями та грибами страшно, але все одно ходимо
Незважаючи на збитки з полуницею, люди не сумують. Після цієї ягоди тут починається чорниця – у лісах її повно. Після чорниці – гриби. Білий, польський, червоноголовці, підосиновики, підберезники, лисички. Якщо грибний рік – то з кошиками у лісі місцеві ходять до пізньої осені.
- Це не основна робота, то підробіток. За комуналку можна цими грошима заплатити чи підкопити на щось, – діляться селяни. – Пенсіонери можуть цілий день збирати. Але чорниця – це важка робота. А потім її ще продати треба, на базарі стояти. Не кожен має можливість. Тому здають «на машини» скупникам.
Місцеві наголошують: у ліс їм зараз іти страшно - раптом замість гриба міну знайдеш. Та й багато чого у житомирських лісах могло залишитись після 2022-го… Але все одно йдуть, хоч і менше – жити на щось треба.
