Суд над Порошенком: у чому фікція та хитрощі нарадчої кімнати
Довгі роздуми судді Олексія Соколова над запобіжним заходом для Петра Порошенка привернули увагу до нарадчої кімнати, в якій служитель Феміди нібито просидів з 17 до 19 січня. Якщо раніше це приміщення сприймалося як один із атрибутів правосуддя – на рівні мантії та молотка, то зараз народ жваво цікавиться, скільки може перебувати в такій кімнаті суддя, чи має він там спати, як харчується та справляє природні потреби.
А ще – чи свято дотримується таємниця цієї самої нарадчої кімнати і з ким радиться суддя, якщо рішення ухвалює він один.
В ці ж питання вдалася і «КП в Україні».
Не їсти, не пити, в туалет не ходити?
Класична нарадча кімната - це ізольоване приміщення, до якого входять та виходять двері із зали судових засідань. Суд вислуховує останнє слово обвинуваченого або доводи сторін цивільного процесу і виходить до цієї кімнати, закривши її на замок. Вийти до зали суддя має право лише з готовим вироком чи рішенням на руках.
Галина Канігіна. Фото: zib.com.ua
Але це у великих судах. У маленьких - нарадчою кімнатою служить або кабінет судді, або окреме приміщення з мінімальними зручностями. Стіл, стілець, графин води, іноді заварка та електрочайник. Навіть ходило повір'я, ніби за колишніх суворих часів судді, як снайпери перед завданням, не їли, не пили, щоб не відчувати бажання спорожнитися і не відволікатися на нього думками від мети.
Звісно, це міф. Відра суддям ніхто не ставив, у туалет та покурити вони виходили. А ось ночувати у нарадчих кімнатах за радянських часів доводилося іноді й по три-чотири дні. Суддя-спікер Верховного суду Галина Канигіна згадує, що їй розповідали про такі курйозні випадки, коли в літню спеку змучені задухою судді потай збігали через вікно, щоб освіжитися у місцевому ставку.
- Більшість моїх справ припало на 2000-ті роки. Тоді суддям, як і зараз, дозволялося йти додому на ніч, якщо робота над вироком вимагала багато часу. Ми могли приносити із собою їжу або нам її передавали. Але з усім іншим було дуже суворо. У особливо серйозних справах біля нарадчої кімнати навіть виставляли охорону, – каже суддя.
З такими серйозними справами Галині Канигіній неодноразово доводилося мати справу. Вона була головуючим суддею на процесах про вбивства народного депутата Євгена Щербаня, ексглави Нацбанку Вадима Гетьмана, директора телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова.
«Нас відвозили та привозили під охороною»
Час перебування судді у нарадчій кімнаті не обмежений. Умовно кажучи, від години до останньої точки у вироку.
– Найдовше мені довелося працювати над вироком у справі про вбивство Євгена Щербаня, – згадує Галина Канигіна. - Вирок становив майже 200 сторінок тексту, у нарадчій кімнаті ми провели 6 тижнів. Рано-вранці за мною приїжджав автомобіль з охороною, до 8.00 я вже була в суді, потім так само привозили суддів-засідателів. Роботу закінчували о 20.00 – 21.00. Увечері додому теж розвозили під охороною.
Наша співрозмовниця зазначає, що на той час було одне строге правило: суддя не міг братися за розгляд нової справи, не закінчивши розпочату.
- Тому справи розглядалися планомірно та швидко, суддів тоді було багато. Наразі заборона займатися іншими справами поширюється лише на час перебування судді у нарадчій кімнаті. Тому він може довести процес майже до фіналу, оголосити перерву та розглядати нову справу. У підсумку, всі суди затягуються на невизначений термін, - каже Галина Канигіна.
Судді зараз у дефіциті. Тому навіть суворе табу, накладене на нарадчу кімнату, може порушуватись. В інтернеті можна зустріти справи, де адвокати заперечують вироки, бо суддів відволікали від нарадчого процесу до розгляду адміністративних справ. Так, у 2019 році було скасовано вирок грабіжнику та ґвалтівнику, бо суддя, офіційно перебуваючи у нарадчій кімнаті, слухала справу про ДТП.
Радься хоч із совістю, хоч із другом
Інститут таємниці наради суддів було засновано у 1864 році під час судової реформи Олександра II. 603 Стаття Статуту цивільного судочинства проголошувала, що судді повинні віддалятися до спеціальної кімнати, куди обмежувався доступ.
Розрахунок був на колегію суддів чи суд присяжних, але правило прижилося і щодо одного судді. Апріорі вважається, що він радиться із законами та своєю совістю, зважуючи всі «за» та «проти». Це стосується не лише кримінальних, а й усіх категорій справ – цивільних, господарських, адміністративних. Як кажуть, сім разів відміряй, перш ніж різати.
Але останнім часом юристи все частіше порушують питання, що таємниця нарадчої кімнати - це рудимент та абсолютна фікція. Як мінімум там, де йдеться про одного суддю. Насамперед тому, що порушено головний принцип - ізольованість судді від контактів зі світом. У нарадчій кімнаті не повинно бути стаціонарного телефону. Але сьогодні під мантією у кожного судді є мобільний, і жодний закон не забороняє проносити його з собою. Під рукою комп'ютер із доступом до інтернету. Радься з ким хочеш, совість збоку.
Хоча насправді максимум, що може вигадати для себе суддя від таких вільностей, це попереписуватися з нарадчої кімнати з приятелями, з дітьми або сказати дружині, що залишиться тут ночувати (справа складна попалася!), а сам вирушить до коханки.
Рішення у справі не ухвалюється в останній момент. Якщо суддя Олексій Соколов може бути винятком, то, швидше, таким, що підтверджує правило.
Адвокат Ростислав Кравець не втримався та сфотографував дорадчу кімнату, доки Олександр Соколов роздумував над рішенням. «Історичне фото» – підписав Кравець. Фото: facebook.com/rkravets
А куди він уночі їде?
– Усі судді, з якими я спілкувався неофіційно, кажуть, що вирок вони починають писати задовго до віддалення до нарадчої кімнати. Хоча це порушення. І всі домовленості у справах, якщо такі потрібні, відбуваються до написання рішення та поза стінами суду, - каже адвокат Олександр Сирота. - Зрештою, ніхто не стежить, куди ввечері їде суддя після дня у нарадчій кімнаті. До себе додому, в ресторан або в сауну вирішувати питання, що раптово виникли.
Адвокат Олександр Сирота. Фото: facebook.com/fantom991
Нарадча кімната, як щось таємне, давно втратила зміст. У багатьох судах спеціального приміщення немає, а якщо є, то не використовується. Суддя віддаляється до свого кабінету, у разі на дверях вивішується табличка.
- Зараз нарадчу кімнату можна сприймати лише у лапках. Я багато разів був свідком, як до судді заходили помічники, він із ними розмовляв, підписував якісь документи. Заходив прокурор у справі, не пов'язаній із вироком, – каже адвокат Сирота. – У кабінеті дзвонив міський телефон.
Не тільки красиво, а й практично
Проте за всієї очевидності показухи на офіційному рівні від таємниці нарадчої кімнати не збираються відмовлятися. І справа не лише в гарному ритуалі, а й у його практичності.
По-перше, це шанс потягнути час, якщо щось пішло не так – яскравий приклад судді Соколова.
По-друге, можливість відкласти неприємності. У 2015 році, коли було відкрито провадження на суддю Печерського суду Оксану Царевич, вона тиждень відсиджувалась у нарадчій кімнаті. На це поскаржився в інтерв'ю тодішній прокурор Києва Сергій Юлдашев.
А по-третє, є спосіб вносити корективи в нібито незалежне та об'єктивне жеребкування щодо розподілу справ між суддями.
- З головою суду домовляються, що у справі потрібне таке й таке рішення. Він знає, що з 15 суддів троє можуть добре впоратися із завданням, - розповідає людина, яка знається на цьому питанні. - Троє із інших семи йдуть на лікарняний, четверо розходяться по нарадчих кімнатах - пишуть рішення з якихось дрібних справ. І жеребкування проводиться між тими, хто напевно вирішить питання.
Ось це і є той маленький секрет великої таємниці.
